Освіта в новій соціальній реальності: ресурс інклюзії

Анотація

У статті окреслено вплив війни на освіту в Україні. Розглянуто та проаналізовано актуальні дослідження та публікації, що розкривають стан вивчення означеної проблеми. Розкрито зміст поняття «соціальні технології», зокрема запропоновано авторську дефініцію даного поняття, а саме: соціальні технології - це система науково обґрунтованих прийомів, методів та засобів, реалізація яких дозволяє досягти бажаного стану функціонування певної соціальної сфери, в тому числі освітньої. Наголошено, що поява в українському суспільстві численних нових груп «виключених», а саме осіб, які пережили психологічну, емоційну та фізичну травми війни, потребує активізації впровадження інноваційних педагогічних та соціальних технологій, реалізація яких сприятиме подоланню бар'єрів соціальної інтеграції представників цих груп, які перебувають у ситуації ексклюзії. Акцентовано, що соціальною технологією, яка має забезпечити успішний вихід зі стану соціального відчуження, виступає технологія інклюзії. Розглянуто зміст цієї технології, її місію та структуру. Окреслено очікувані результати її реалізації, що передбачають формування необхідних соціальних умов та мотивації особистості на побудову власної успішної життєвої стратегії. Представлено результати здійсненого авторкою емпіричного дослідження, зокрема дані інтерв'ю з педагогічними працівниками Одещини та Житомирщини. У фокусі уваги цих інтерв’ю були питання впровадження інклюзії у практичній діяльності закладів загальної середньої та вищої освіти. Продемонстровано, що респонденти в цілому розуміють зміст та призначення технології інклюзії. Показано, що ця технологія впроваджується перш за все для здобувачів освіти, які мають серйозні вади здоров'я, інвалідність або ментальні порушення. Визначено переваги застосування інклюзії в освітньому процесі як фактору соціалізації. Окреслено недоліки в процесі впровадження зазначеної технології: по-перше, низька готовність вчителів та асистентів вчителів до роботи в інклюзивному форматі; по-друге, суттєві труднощі створення безбар'єрного середовища через брак фінансування; по-третє, упереджене ставлення батьків учнів до спільного навчання. Виявлено, що опитані освітяни, усвідомлюючи потребу чутливого професійного супроводу учнів, травмованих війною, далеко не завжди впроваджують соціальну технологію інклюзії, яка дозволяє виявити бар'єри на шляху до інклюзивного освітнього середовища та створити умови для їхнього подолання. Зазначено, що недостатній рівень обізнаності респондентів щодо інклюзії, в тому числі зумовлює низький рівень її впровадження в навчально-виховний процес. Сформульовано рекомендації оптимізації інклюзивного освітнього процесу, зокрема з групами осіб, що пережили травму війни.