Взаємозв’язок статусної (не)консистентності з релігійним знанням жителів України: довоєнний та воєнний контекст

Анотація

У статті досліджується взаємозв’язок статусної (не)консистентності та релігійного знання жителів України в умовах довоєнного та воєнного контекстів. Підкреслюється, що актуальність дослідження зумовлена масштабними соціальними трансформаціями, що відбуваються в українському суспільстві під впливом пострадянських змін, ринкових реформ, гібридної та повномасштабної війни РФ проти України. Зазначається, що в умовах екзистенційної загрози релігія дедалі частіше виступає не лише формою ідентичності, а й механізмом символічної підтримки, моральної орієнтації та інтерпретації суспільної реальності. Акцентується увага на феномені статусної неконсистентності, тобто невідповідності між рівнем освіти та рівнем матеріального становища, що може формувати специфічні соціальні установки, відчуття несправедливості та компенсаторні стратегії, пов’язані з релігійністю .Визначається мета статті, а саме виявлення спільних і відмінних рис релігійного знання серед різних статусно консистентних і статусно неконсистентних категорій населення України, а також аналіз впливу кризових суспільних процесів на релігійно-політичні уявлення громадян. Презентується теоретична база дослідження: концепції статусної консистентності П. Сорокіна, Г. Ленськи та їхніх послідовників, а також підходи до аналізу релігійності, секуляризації та постмодернізації Р. Інглгарта, Х. Казанови, Ч. Тейлора та інших дослідників. Зазначається, що емпіричною базою дослідження виступили дані Світового дослідження цінностей (World Values Survey) за 1996, 2006, 2011 та 2020 роки. Підкреслюється, що в межах  аналізу даних цього дослідження було сформовано п’ять комбінованих статусних категорій населення: низькі, середні та високі консистентні статуси, а також освітньо-дохідна та дохідно-освітня неконсистентність.  Здійснюється операціоналізація релігійного знання завдяки виокремленню таких його ознак, як  ставлення до ролі релігійних лідерів в інтерпретації законів, співвідношення науки і віри, а також оцінка припустимості фізичного насильства у шлюбі як опосередковано пов’язаного з релігійними уявленнями питання. Наголошується, що результати дослідження засвідчили наявність статистично значущих відмінностей між різними статусними категоріями щодо всіх розглянутих аспектів релігійного знання. Зазначається, що у 2006 році українське суспільство демонструвало відносну одностайність у підтримці секулярного розмежування релігії та права, проте вже у 2011 і особливо у 2020 році простежується посилення внутрішньої поляризації, насамперед серед громадян із високими консистентними статусами та представників дохідно-освітньої неконсистентності. Доводиться, що в умовах війни, пандемії COVID-19, кризи довіри до державних та експертних інституцій релігія дедалі частіше сприймається як джерело морального авторитету та соціальної стабільності навіть серед найбільш освічених і матеріально забезпечених груп населення. Доводиться, що у кризових умовах найбільш ресурсні та найменш ресурсні статусні групи частіше схилялися до підтримки віри як важливого джерела підтримки та пояснення реальності, тоді як носії «вигідної» статусної неконсистентності демонстрували більш виражену орієнтацію на науку. Акцентується на зростанні толерантності до домашнього насильства у 2020 році, що може бути зумовленим загальною соціальною напруженістю, кризою екзистенційної безпеки та поверненням до жорсткіших соціальних норм у кризових умовах. Робиться висновок, що статусна (не)консистентність впливає на когнітивний вимір релігійності та демонструє, що релігійне знання в сучасній Україні формується під впливом багатовимірності соціальної структури, воєнних та кризових процесів, а також суспільної невизначеності. Підкреслюється, що результати здійсненого дослідження відкривають перспективи подальшого вивчення релігійності, соціальної резильєнтності та трансформації ціннісних орієнтацій українського суспільства в умовах тривалих кризових викликів.