Постмортальна соціальність в епоху цифр і речей: між оцифруванням смерті та конструюванням безсмертя

Анотація

У статті здійснено соціологічний аналіз феноменів цифрової смерті та цифрового безсмертя як взаємопов’язаних, але концептуально відмінних вимірів постмортальної соціальності в умовах цифровізації. Продемонстровано, що цифрова смерть означає не припинення соціального існування індивіда, а його трансформацію в інший режим присутності, опосередкований цифровими слідами, алгоритмічними механізмами та платформними інфраструктурами. Натомість цифрове безсмертя розглядається як нормативно-дискурсивна конструкція про можливість продовження індивідуального існування у цифровому середовищі. Уточнено дефініції таких  понять, як «цифрова смерть», «цифрове безсмертя» та «постмортальна соціальність», а також обґрунтовано доцільність їхнього аналітичного розмежування. Запропоновано авторське поняття «цифрова лімінальність», яке визначається як інструмент для опису проміжного стану між біологічною смертю та соціальною присутністю індивіда в мережевому середовищі. Показано, що цей стан характеризується розривом між втратою агентності та збереженням операційної присутності у цифрових взаємодіях. Особливу увагу приділено трансформації практик пам’яті та скорботи в умовах медіатизованої культури, де цифрові платформи виступають не лише як інструменти збереження, але й як активні агенти реконфігурації пам’яті. Проаналізовано роль техносоціальних механізмів у підтриманні постмортальної присутності, а також окреслено етичні, правові та соціальні виклики, пов’язані з поширенням практик цифрового безсмертя. Сформульовано висновок про те, що постмортальна соціальність у цифрову епоху є результатом взаємодії людських практик, алгоритмічних процесів та інституційного контролю, що зумовлює необхідність переосмислення меж життя і смерті в сучасному суспільстві. Визначаються перспективи подальших досліджень постмортальної соціальності як специфічного режиму взаємодії у цифровому середовищі.