Соціально-символічний капітал суспільства: нормативність vs міфологія

Анотація

У статті визначаються та аналізуються умови, завдяки яким соціальні міфи та ритуали можуть бути джерелом правових норм і водночас результатом соціальної адаптації цих норм у суспільстві. Презентується контроверсійний підхід до сприйняття співвідношення права і міфу. Зазначається, що право є реальним та загальнообов’язковим, а міф є лише вигадкою та переказом певних уявлень. Аргументується позиція, згідно з якою ці два соціальні феномени формують соціально-символічний капітал суспільства і держави. Доводиться, що існуючі міфи та право спільно конструюють колективну пам’ять народу та ідентичність нації, а також формують ціннісно-нормативну основу для побудови правових та владно-політичних інститутів. Зазначається, що завдяки правовим нормам міфи можуть переходити зі сфери символічного до сфери нормативного, закріплюючи в українському національному праві óбрази «героїчного минулого», ідеї «споконвічної державності» та «козацької вольності». Підкреслюється, що завдяки цьому право стає не тільки регулятором суспільних відносин, але й дієвим інструментом відтворення, збереження та розвитку культурно-ціннісних орієнтирів народу. Зазначається, що це дає підстави  говорити про «коло соціально-символічного капіталу», в якому немає домінанти нормативності чи міфології, бо обидва феномени періодично та перманентно перетворюються один в одного за таким алгоритмом: міф – символ – звичай – норма – природна даність – ритуал – архетип (як довершений міф). Описується, як такий соціально-символічний капітал може консолідувати суспільство, підтверджувати легітимність влади, стимулювати обороноздатність країни та спонукати до розвитку держави, що концептуалізується як мобілізаційна функція соціальних міфів та права. Підкреслюється, що соціально-символічний капітал, окрім зазначеного вище, демонструє історичну тяглість державницьких традицій та особливе призначення народу і нації, що, у свою чергу, концептуалізується як легітимаційна функція міфів і права. Робиться висновок, що ці функції міфів та права сприяють підвищенню рівня  стабільності держави зі збереженням політичного плюралізму, зміцнюють суспільну пам’ять та проєктують вектор колективного самовизначення.