Феномен української резильєнтності

Анотація

У статті представлено первинну концептуалізацію феномену української резильєнтності в рамках соціальної системології та теорії неадитивного суспільства з подальшою верифікацією теоретичних положень в емпіричному дослідженні. Сформульовано визначення резильєнтності як системного багаторівневого утворення з органічним поєднанням мисленнєвих і поведінкових складників, властивих як суспільству в цілому, так і окремим соціальним групам. Воно скероване на відсіч агресору, має потенціал до стійкого ефективного опору, демонструє стійкість системи і в той же час її здатність до оновлення. Це утворення вважаємо центральною характеристикою сучасного українського суспільства в умовах російсько-української війни, таким, що забезпечує формування нової якості соціального життя в усіх його проявах. Також наведене розуміння зумовлює специфіку соціології в осмисленні резильєнтності порівняно з природничими та іншими соціогуманітарними науками. Відтак уточнено понятійно-категоріальний апарат з акцентом на різноманітні прояви вживання термінів «соціальна стійкість» та «резильєнтність» як синонімів, в україномовній та англомовній науковій літературі. Здійснено також розмежування термінів «резильєнтність» та «резистентність». Запропоновано низку аргументів на користь положення про носіїв / суб’єктів резильєнтності, яке в межах соціології виявляється доцільним досліджувати на всіх чотирьох рівнях соціологічного аналізу: мега-, макро-, мезо- та мікрорівні, а також обґрунтовано обрання в якості суб’єктів-носіїв резильєнтності (а) українського соціуму в цілому, великих соціальних утворень (макрорівень) та (б) соціальної групи волонтерів (мезорівень). Виділено три предметні зони аналізу резильєнтності в умовах триваючої війни: формування української політичної нації, становлення нової якості громадянського суспільства і соціального капіталу. Ці та інші теоретичні припущення було закладено у формулювання робочих гіпотез емпіричного дослідження з метою їхньої верифікації і  доведення до формування конкретизованих показників, а також вироблення на цій основі кумулятивного індексу соціальної стійкості / резильєнтності. Вони були включені у питальник соціологічного дослідження феномену української резильєнтності і дозволили сформувати узагальнений індекс стійкості українців станом на липень 2025 р., порівняти його з показниками стійкості соціальної групи волонтерів. У висновках представлено загальні підсумки комплексного дослідження і визначено напрямки вдосконалення дослідницьких процедур на перспективу.