Мистецькі практики в епоху цифровізації:аналіз досвіду сучасних художніх студій

Анотація

У статті здійснено комплексний аналіз трансформацій сучасних мистецьких практик під впливом цифровізації як визначального чинника соціокультурних змін. Обґрунтовано, що цифрова революція спричинила зсув від пріоритету матеріального художнього об’єкта до процесуальності, мережевої взаємодії та партиципативності, внаслідок чого мистецтво постає як динамічна комунікативна система. Теоретичну рамку дослідження авторки формують на основі теорії соціальних полів і капіталів П. Бурдьє та теорії мистецтва Р. Айєрмана, що дало змогу розкрити механізми перерозподілу символічного статусу митця в цифровому середовищі, а також із застосуванням напрацювань сучасних українських дослідників у цій галузі. Проаналізовано специфіку цифрового та постцифрового мистецтва, для якого характерними є відкритість, інтерактивність, гібридність фізичного та віртуального простору, темпоральність, а також множинність форм репрезентації. Наголошено, що зростання ролі мультисенсорного досвіду, тілесності та афективної залученості аудиторії формує нові моделі сприйняття й оцінювання мистецьких практик. Акцентовано, що цифрові технології  розширюють можливості творчої самореалізації, демократизують доступ до культурного виробництва та створюють передумови для художнього активізму, проте актуалізують ризики девальвації професійних критеріїв, розмивання авторства, а також призводять до зниження експертності. Зазначено, що емпіричну основу дослідження становлять експертні інтерв’ю з художниками та мистецтвознавцями, які засвідчили амбівалентне ставлення до використання цифрових інструментів у мистецтві та мистецькій освіті: у статті вони продемонстровані як потужний ресурс комунікації та популяризації мистецтва, але не розглядаються як повноцінна альтернатива академічній освіті та безпосередній взаємодії «майстер–учень». У висновках підкреслено, що сучасне мистецтво дедалі більше відзначається інтенсивністю соціальних зв’язків, темпоральністю та мережевою логікою культурного виробництва. Цифровізація постає не лише інструментом, але й середовищем формування нових культурних стратегій, що потребує подальшого теоретичного та емпіричного осмислення.