Символічне насильство як об’єкт соціологічного дослідження: між Бурдьє та Жижеком

Анотація

У статті аналізується феномен символічного насильства у перспективі синтезу ідей структуралістського конструктивізму П. Бурдьє і психоаналітичного постмарксизму С. Жижека. Наводяться феноменологічні характеристики символічного насильства, що виділяють його з поля суміжних явищ: латентність, прагнення до включення у повсякденність, гетерогенність об'єкта, діалектичний зв'язок з фізичним насильством, транспонування капітальної логіки в його продукуванні та ін. Автор розглядає даний процес на рівні практик, інтерпретуючи його як нав'язування символів і значень у повсякденності для встановлення і підтримання відносин влади. Дається авторське визначення символічного насильства, наводиться класифікація символічного насильства, зокрема виокремлюються такі його різновиди, як суб'єктивне (пряме, конкретне, персоніфіковане) і об'єктивне (системне, породжене самою соціальною структурою). Розглядаються такі змінні у формулі символічного насильства, як суб'єкт, об'єкт, способи і характер нав'язування значень і символів, їх легітимація, відносини влади і панування, які виробляються та відтворюються. Функціонування практик символічного насильства розглядається на прикладі такого кейсу з життя сучасної України, як перейменування об'єктів топоніміки м. Харкова.