Кризова комунікація в соціальній роботі в умовах війни

Анотація

В статті аналізуються поняття криза та кризова комунікація в соціальній роботі. Автор зазначає, що актуальною на сьогодні є потреба у наукових розробках алгоритмів та програм кризових комунікацій в соціальній роботі в умовах війни. Кризова комунікація в соціальній роботі визначається як налагодження сталої взаємодії органів місцевого самоврядування, інститутів громадянського суспільства, соціальних установ, церкви, представників бізнесу, контактних аудиторій (жителі громади, внутрішньо переміщені особи, сім’ї загиблих воїнів, інші категорії постраждалих від воєнних дій) щодо виявлення наявних проблем та потреб, їх оперативного вирішення всіма учасниками взаємодії. До ключових властивостей кризової комунікації
в соціальній роботі автор відносить наступні: гнучкість та адаптивність способів взаємодії між суб’єктами; посилення неформальних засобів отримання та передачі інформації; зниження централізму в комунікаційному процесі; своєчасність ситуативного реагування на проблеми, що
виникають.
Кризова комунікація в соціальній роботі являє собою послідовність дій, які формують певну комунікаційну стратегію. В статті зазначаються вимоги до розробки комунікаційної стратегії в умовах воєнного стану в Україні та заходи щодо її реалізації, а саме: визначення всіх можливих контактних аудиторій, які очікуватимуть інформацію про подальші дії; повідомлення тільки перевіреної та підтвердженої інформації; встановлення каналів отримання зворотної інформації від контактних аудиторій, а також систематичність двосторонньої взаємодії суб’єктів; оцінка сильних та слабких сторін проведених комунікаційних заходів для того, щоб уникнути помилок кризового спілкування у майбутньому. Автор наголошує, що криза містить в собі як потенційні загрози та небезпеку втрат, так і нові можливості для оновлення та перетворення для суспільства, створюючи нові сучасні підходи до взаємодії після кризового періоду. Кризові явища в суспільстві будуть сприяти появі нових або видозміні вже існуючих соціальних практик, викликати реакцію на них з боку громадськості. Завдяки цьому будуть виникати нові поведінкові та комунікативні практики, нові суб’єкти взаємодії.