Професійне вигорання фахівців із соціальної роботи в умовах воєнного стану

Анотація

У статті досліджується одна з гострих проблем у діяльності фахівців із соціальної роботи – синдром професійного вигорання. Акцентується увага на визначенні його негативних наслідків для особистості спеціаліста, організації та клієнтів соціальних служб. Обґрунтовується посилення проявів вигорання під впливом комплексу зовнішніх чинників (великий потік нових зобов’язань, інформації та алгоритмів дій, які змінюються, збільшення кількості клієнтів, робота у постійному стресі та страху за власне життя й життя близьких тощо). На основі аналізу результатів емпіричного дослідження (структуровані інтерв’ю, проведені з керівниками соціальних служб, громадських організацій та благодійних фондів у межах наукової теми кафедри соціології управління та соціальної роботи Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна «Актуальні напрями менеджменту соціальних служб») визначаються характеристики проявів синдрому професійного вигорання соціальних працівників у період воєнного стану в Україні: 1) збільшення робочого навантаження на працівників, 2) психологічне перенавантаження, 3) посилення стресу внаслідок воєнних дій, 4) зниження мотивації. Авторки статті розглядають методи та програми профілактики та подолання негативних наслідків синдрому професійного вигорання фахівців як складову менеджменту організації та управлінське завдання керівника. Проаналізовано поширені практики попередження емоційного вигорання в організаціях: супервізія, навички самоменеджменту, стресостійкості й відновлення після психологічних потрясінь та ін. Шляхом застосування методу контент-аналізу матеріалів сайтів громадських організацій, охарактеризовано програми та проєкти, спрямовані на надання допомоги фахівцям із соціальної роботи в умовах воєнного стану в Україні.

У статті робиться висновок про необхідність розробки в організаціях власних спеціальних програм та використання зовнішніх ресурсів для надання необхідної підтримки, навчання та збереження здоров’я й емоційного балансу фахівців, що мають залишатись пріоритетним завданням для керівника.