Проблеми каністерапії як новітнього методу практичної соціальної роботи

Анотація

Історія співіснування та взаємодопомоги між людиною та собакою налічує майже 40 тисяч років, але як напрямок терапії «каністерапія» почала розвивався лише із середини двадцятого сторіччя. Це було пов’язано із великою кількістю наукових досліджень, що довели терапевтичний вплив тварин, зокрема собак, на стан людини. Метою статті є спроба концептуалізації цього нового соціального феномену не лише як соціально значущого способу взаємодії людини з твариною, але й як новітнього методу практичної соціальної роботи. На думку автора, каністерапія є одним із дієвих засобів соціальної реабілітації, адже сприяє відновленню порушених або втрачених соціальних зв’язків та соціальних функцій. Наводяться приклади використання цього методу у геріатричних установах, клініках, госпіталях, реабілітаційних центрах. Розглядаючи наукові дослідження методу каністерапії при різного роду захворюваннях та розладах, автор робить висновок щодо можливостей використання каністерапії у практичній соціальній роботі з такими групами клієнтів, як люди похилого віку, особи з інвалідністю, «складні підлітки», особи з різними формами залежності, діти з інвалідністю та ДЦП, синдромом Дауна, аутизмом та іншими. Окремого вивчення заслуговують можливості методу у роботі з людьми, які мають проблеми із зором. У статті розглянуто головні складові елементи каністерапії та такі її форми як: зустріч-спілкування із собакою; навчання з собакою; системна терапія. На думку автора цей напрямок є перспективним і досить активно розвивається в Україні, але досі не має офіційного визнання та підтримки з боку держави. Спираючись на думку експертів, у статті визначаються головні проблеми, що заважають розвитку цього методу. Наголошується, що в Україні немає системи підготовки фахівців-каністерапевтів, для того, щоб отримати диплом або сертифікат, і фахівці, і собаки мають їхати за кордон. Серед проблем розвитку методу автор акцентує увагу на відсутності організаційних механізмів, що дозволяли б поєднувати зусилля психологів, кінологів, соціальних робітників з потребами клієнтів. Без підтримки держави, впевнений автор, метод буде розвиватися лише завдяки волонтерам та на комерційній основі, що значно обмежує його використання у сфері соціальної реабілітації та робить неможливим забезпечення якості надання таких послуг.