Етика і деонтологія в медичній психології

Анотація

Анотація. Сфера впливу медичної психології невпинно розширюється, що зумовлено актуальністю проблеми психічного здоров'я для сучасного суспільства і наявністю соціального запиту на психологічну допомогу. Етика в медичній психології як один із різновидів професійної етики являє собою сукупність принципів регулювання і норм поведінки медичних психологів і медиків, зумовлених специфікою їхньої діяльності та тією роллю й становищем, які вони посідають у суспільстві. У поняття медичної деонтології входить і система взаємовідносин, яка встановлюється в процесі лікування між лікарем і хворим, медичним психологом і хворим. Деонтологію називають вченням про належну поведінку медичного персоналу. Предметом деонтології медичної психології є принципи належного ставлення не тільки щодо окремої особистості, а й щодо суспільства.

Звертаючись до етичних аспектів медичної психології, проаналізовано сучасні моделі медичної етики: модель Гіппократа (V-IV ст. до н. е.) – ключовий принцип якої: «Не нашкодь»; модель Парацельса (XV-XVI ст.) – принцип «Роби добро».

У рамках цієї моделі реалізується патерналізм (pater - батько) як тип взаємовідносин між лікарем-психологом і пацієнтом, для яких характерні позитивні психоемоційні прив'язаності та соціально-моральна відповідальність, «цілющість», «божественність» самого контакту лікаря-психолога і хворого; деонтологічна модель (XVIII-XIX ст.) – це сукупність «належних» правил, що відповідають тій чи іншій конкретній галузі медичної практики; біомедична етична модель (60-70 рр. XX ст.) розглядає медицину в контексті прав людини. Встановлено, що медична психологія в усіх своїх розділах спирається на загальномедичні етичні принципи.

 Лікар-психолог у своїй діяльності стикається зі специфічними етичними питаннями. Ці питання про необхідність інформування пацієнта про цілі та зміст психологічного обстеження перед його проведенням. По-друге, медичний психолог має дотримуватися правила «кордонів» (межа прийнятної поведінки). З огляду на специфіку міжособистісної взаємодії між лікарем-психологом і пацієнтом, необхідно чітко визначати професійні межі спілкування під час психологічного консультування та під час психотерапевтичних зустрічей. По-третє, складним етичним питанням може бути формування емоційної прихильності пацієнта до лікаря-психолога, що є однією з характеристик професійної міжособистісної взаємодії. Тому медичний психолог повинен контролювати взаємодію з пацієнтом, усвідомлюючи свої професійні дії, щоб емоційна підтримка не перешкоджала забезпеченню пацієнта засобами для самостійної боротьби з труднощами та реалізації своїх життєвих цілей.