Лікування, реабілітація та оцінка якості життя хворих оперованих з приводу ускладнень синдрому діабетичної стопи

Анотація

Вступ. Одним із ускладнень цукрового діабету (ЦД) є синдром діабетичної стопи (СДС), який розвивається у 6–11 % хворих та у 40–70 % із них потребує хірургічного лікування. Різні види ампутацій та обширні некректомії призводять до перерозподілу навантаження на стопу із розвитком порушень її опорної функції та деформації. У результаті виникає підґрунтя для розвитку гнійно-некротичних процесів, знижується якість життя хворих. Реабілітація є важливою складовою післяопераційного лікування. Вона повинна проводитися як у стаціонарі, так і на амбулаторному етапі лікування та є важливим заходом у профілактиці ускладнень та покращенні якості життя хворих.

Мета. Провести аналіз результатів лікування хворих з гнійно-некротичними ускладненнями (ГНУ) СДС, яким у комплекс лікування були включені післяопераційні реабілітаційні заходи.

Матеріали та методи. Вивчені результати лікування 128 хворих прооперованих з приводу ГНУ СДС. Обстеження та лікування проводилися згідно стандартів. На амбулаторному етапі 45 хворим була проведена комплексна реабілітація із застосовуванням комплексу фізичних вправ у поєднанні із фізіотерапевтичними методами лікування. Визначення ступеню деформації стопи проводили за допомогою плантографії та рентгенографії кісток стопи. Динаміку показників якості життя досліджували, використовуючи опитувальник Manchester–Oxford foot questionnaire (MOXFQ).

Результати та обговорення. Отримані результати показали, що за умов проведення реабілітаційного лікування, через 6 місяців у основній групі кількість ускладнень була меншою ніж у групі порівняння на 12,6 %, а через один рік – на 25 %. Дослідження якості життя з використанням опитувальника MOXFQ через 6 місяців після реабілітації показало достовірну різницю показників (p < 0,05) групи порівняння та основної групи за шкалами біль та соціальна взаємодія та в цілому MOXFQ-індексу, що свідчить про позитивний ефект застосованого реабілітаційного лікування на якість життя хворих. У той же час через рік достовірності різниці показників за усіма шкалами та MOXFQ-індексу основної групи та групи порівняння не виявлено, не дивлячись на кращі абсолютні цифри. Отриманий результат вказує на необхідність проведення повторних курсів реабілітаційних заходів у комплексі лікування.

Висновки. Лікування хворих із ускладненнями СДС має бути органозберігаючим та комплексним. Лікування повинне включати реабілітаційні заходи спрямовані на відновлення рухової функції і опороздатності стопи для попередження її деформації. Застосування реабілітаційного лікування дозволяє знизити кількість ускладнень у післяопераційному періоді та покращити якість життя хворих.