«АДВОКАТСЬКА МОНОПОЛІЯ». ЧИ ВАРТО ЇЇ СКАСОСУВАТИ?

Анотація

Стаття присвячена дискусійному питанню щодо так званої «адвокатської монополії» на представництво інтересів в суді. Прийнятий в червні 2016 року Закон України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02.06.2016 № 1401-VIII буквально поділив правничу спільноту на два табори: "за" і "проти" так званої «монополії адвокатури». Не варто  заперечувати, що як і у прихильників такої реформи, так і у її противників є вагомі аргументі на користь своїх переконань. Протягом останніх чотирьох років обидва табори обзавелися новими аргументами на підтримку своєї точки зору. Та с кожним новим роком, з моменту прийняття вищезгаданого закону заклики щодо зміни «адвокатської монополії» стають все голосніші. Пов’язано це і с тим фактом, що з одного боку, вищезгаданим законом вводився поетапний перехід до представництва в усіх судових інстанціях лише адвокатом та прокурором, а з іншого, з тим фактом, що пропозиція виключити норму про «адвокатську монополію» з Конституції України була одним з перших законопроектів президента Володимира Зеленського. На даний час зроблено декілька кроків щодо відміни цієї «монополії» але весь шлях ще не пройдено. Так, з 1 січня 2020 року набрав чинності Закон України 390-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення можливостей самопредставництва в суді органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб незалежно від порядку їх створення», але анонсований президентом Законопроект № 1013 від 29.08.2019 досі залишається в стінах Верховної Ради України. Це призводить до деяких суперечностей та неузгодженостей під час розгляду справ у судах щодо того хто ж може брати участь у судових процесах.  У статті автор висвітлює переваги і недоліки «адвокатської монополії», а також проблемні питання так званого перехідного періоду.