Розвиток інфраструктури та зміни соціального простору Харкова на межі ХІХ–ХХ ст.

Анотація

У статті досліджено вплив міської інфраструктури на соціальний простір Харкова наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. З 1870-х років харківське міське самоврядування почало втілювати масштабні інфраструктурні проєкти, котрі сприяли розв’язанню  нагальних санітарно-епідеміологічних та соціальних проблем. Першим значним технологічним компонентом інфраструктури став водогін. У цей час у Харкові почали функціонувати телефонний зв'язок, електричне освітлення, каналізація, кінний та електричний трамвай, розвинулися мережі медичних, освітніх та культурних установ.  У розвідці з’ясовано роль певних акторів у створенні та забезпеченні діяльності елементів інфраструктури. Зокрема, йдеться про органи міського самоврядування, завдяки яким не лише було задекларовано основи колективної безпеки, гігієни праці, соціальної екології, але й було ініційовано створення відповідних структур, забезпечено контроль за ними та сформовано комунікативні відносини закладів інфраструктури зі споживачами. Також акцентовано увагу на ролі харківських філантропічних організацій та експертних груп, які сприяли усвідомленню містянами такого етичного принципу, як соціальна відповідальність. У статті простежено зміни у матеріальному субстраті соціального простору Харкова. Зазначено, що хоча зоною «престижу» був центр міста, однак поступово відбувалося розширення локалізації складових міської інфраструктури, що стало однією із важливих рис модернізації соціального простору міста. Мережі медичних інституцій та навчальних закладів охопили віддалені райони Харкова. Громадський транспорт і установи стаціонарної торгівлі ввійшли у повсякденні практики мешканців  околиць міста. Зроблено висновок про те, що розвиток інфраструктури не тільки змінив фізичний образ міста, а й трансформував суспільні практики та символічне кодування соціального простору.