Магістрати та їхня діяльність у Волинській губернії (кінець XVIII століття – початок 1860-х років)

Анотація

На матеріалах Волинської губернії висвітлено процес формування та основні напрями діяльності магістратів як основного органу в системі управління повітовими містами. Аналіз імперського законодавства і повсякденної практики дозволив конкретизувати стратегію верховної влади в досягненні стабільних зав’язків міських соціальних верств із державними інституціями. Зроблено висновок про те, що Жалувана грамота містам 1785 р. була поширена лише на «привілейовані» повітові міста Волинської губернії, які в тій чи тій мірі могли фінансово забезпечити роботу магістрату. Вибори до магістрату розглядались законодавцем як один з важливих шляхів комунікації міської громади та імперської влади, представленої губернатором. Затвердження губернським правлінням результатів виборів було актом легітимації посадових осіб. У чотирьох повітових містах, які перебували в приватній власності, не діяли ні магістрати, ні думи чи ратуші. Недотримання положень базового закону, яким регулювалося міське управління, визнавалося на рівні губернської ланки державного управління. Організовуючи магістрати в містах, верховна влада спиралася на інститут станового представництва та виборний принцип формування посад. Суттєві відмінності при формуванні магістратів як судової гілки влади пов’язувалися з етнічним складом населення. Виборче право мали купці, міщани й цехові ремісники, а також «граждани», тобто ті, хто ще недавно належав до шляхти. Доведено, що магістрат конструювався самодержавством, яке запозичувало європейські моделі управління, щоб державними справами переймалися міські соціальні верстви. Обрані посадовці були підзвітними не виборцям, а державній адміністрації, яка контролювала і спрямовувала їхню діяльність більше на виконання державних справ, аніж на задоволення корпоративних потреб, що вказує на незначну самостійність міських станів.