Шляхи підвищення резільєнтності публічної політики
Анотація
Досліджено проблему зміцнення резільєнтності публічної політики в умовах сучасних викликів.
На думку авторів, резільєнтна публічна політика здатна забезпечити безперервність базових функцій держави, стійкість інституцій та довіру громадян.
Виокремлено три ключові компоненти поняття резільєнтності: адаптація до змін середовища, збереження основних функцій та структур системи, відновлення або трансформація після кризи.
Наголошено, що у сфері публічного управління резільєнтність виступає не як статика, а як динамічна властивість системи, яка дозволяє гнучко реагувати на виклики, мінімізувати негативні наслідки та забезпечувати довгострокову спроможність до розвитку.
Показано, що надійність і резільєнтність стали центральними в політичних стратегіях багатьох урядів.
Обґрунтовано, що формування резільєнтної публічної політики передбачає цілеспрямовану трансформацію інституцій, управлінських процесів і підходів до прийняття рішень з урахуванням сучасних загроз та нестабільного середовища.
Наголошено, що у цьому контексті доцільно виокремити низку ключових напрямів, реалізація яких сприятиме підвищенню здатності публічної політики протистояти зовнішнім і внутрішнім шокам: посилення інституційної стійкості; адаптивне управління та стратегічна гнучкість; прозорість, комунікація та довіра; управління знаннями та навчання на досвіді; зменшення соціальної вразливості; використання цифрових технологій.
Доведено, що підвищення резільєнтності публічної політики вимагає комплексного підходу, орієнтованого на зміцнення інституцій, розвиток гнучких управлінських механізмів, інклюзивність, прозорість та інноваційність. В умовах сучасних викликів, які постають перед Україною, розвиток саме такої політики стає запорукою ефективного публічного управління, збереження суспільної єдності та національної безпеки.
Визначено, що соціальна стійкість є одним із наріжних каменів публічної резільєнтності. Політики мають бути чутливими до потреб уразливих груп населення, включати їх у процеси формування рішень та забезпечувати доступ до базових послуг навіть у надзвичайних обставинах.
Завантаження
Посилання
Masten, A.S. (2001). Ordinary magic: Resilience processes in development. American Psychologist, 56(3), 227–238.
Ungar, M. (2011). The Social Ecology of Resilience: Addressing Contextual and Cultural Ambiguity of a Nascent Construct. American Journal of Orthopsychiatry, 81(1), 1–17.
Organisation for Economic Co-operation and Development (OECD). (2020). Building Resilient Societies after COVID-19. URL: https://www.oecd.org/coronavirus/policy-responses/building-resilient-societies-after-covid-19-36c34f7b
United Nations Development Programme (UNDP). (2022). Resilience Governance:
A Strategic Policy Framework. URL: https://www.undp.org/publications/resilience-governance-framework
Lepsky, T.M. (2021). A systematic approach to the formation of a culture of resilience in the face of hybrid threats. Public Administration: Theory and Practice, no. 2. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Pubbup_2021_2_6 [in Ukrainian].
Belyaeva, N.I., Kolomiets, T.O. (2020). Resilience as a characteristic of management in the context of crisis changes. Efficiency of public administration, vol. 1(62), 15–24. URL: http://www.lvivacademy.com/vidavnitstvo_1/edu_62/fail/Bieliaeva.pdf [in Ukrainian].
OECD. (2014). Boosting resilience through innovative risk governance. Paris: OECD.
IFRC. (2012). Understanding community resilience and program factors that strengthen them: A comprehensive study of red cross red crescent societies tsunami operation June 2012. Geneva: International Federation of Red Cross and Red Crescent Societies.
UNISDR. (2016). Making cities resilient. https://www.unisdr.org/we/campaign/cities.
United Kingdom Cabinet. (2014). Resilience in society: Infrastructure, communities and businesses. URL: https:// www.gov.uk/guidance/resilience-in-society-infrastructure-communities-and-businesses
European Commission. (2018). The resilience of EU Member States to the financial and economic crisis. What are the characteristics of resilient behaviour? URL: https://publications.jrc.ec.europa.eu/repository/bitstream/JRC111606/jrc111606_resilience_crisis_pilot_withidentifiers.pdf
Manca, A.R., Benczur, P., Giovannini, E. (2017). Building a Scientific Narrative Towards a More Resilient EU Society. JRC Science for Policy Report. URL: http://publications.jrc.ec.europa.eu/repository/bitstream/JRC106265/jrc106265_100417_resilience_scienceforpolicyreport.pdf
Young, O.R. (2010). Institutional dynamics: Resilience, vulnerability and adaptation in environmental and resource regimes. Global Environmental Change, 20(3), 378–385.
Zautra, A., Hall, J.S., & Murray, K. (2010). Resilience: A new definition of health for people and com- munities. J. W. Reich, A. J. Zautra, & J. S. Hall (Eds.). Handbook of adult resilience. New York: Guildford Press, 3–34.
MacKinnon, D., & Derickson, K.D. (2013). From resilience to resourcefulness A critique of resilience policy and activism. Progress in Human Geography, 37(2), 253–270.
