Основні напрями удосконалення публічного управління надзвичайними ситуаціями в Україні.

Анотація

Стаття присвячена обґрунтуванню пріоритетних напрямів удосконалення вітчизняної системи публічного управління у сфері цивільного захисту та реагування на надзвичайні ситуації в умовах повномасштабної збройної агресії РФ проти України.
На основі аналізу понад річного досвіду функціонування органів державної влади та місцевого самоврядування в умовах воєнного стану виявлено низку проблемних моментів інституційного, організаційного, матеріально-технічного та комунікаційного характеру, що знижують ефективність антикризового менеджменту у публічній сфері. Зокрема, акцентовано увагу на незавершеності формування єдиної загальнонаціональної системи цивільного захисту, недостатній міжвідомчій координації дій, надмірній централізації повноважень та ресурсів, відсутності чітких протоколів інформаційної взаємодії, застарілому технічному оснащенні ситуаційних центрів та штабів з надзвичайних ситуацій. Показано, що існуючі недоліки публічного управління, які в мирний час не були критичними, в умовах війни суттєво позначаються на спроможності держави адекватно реагувати на різке зростання воєнних загроз та експоненційне збільшення кількості й масштабів кризових явищ. Автором запропоновано комплекс практичних заходів щодо посилення інституційної спроможності та стійкості органів публічної влади до гібридної агресії як у короткостроковій, так і довгостроковій перспективах. Обґрунтовано необхідність внесення змін та доповнень до чинної нормативно-правової бази з питань цивільного захисту та національної безпеки з метою врегулювання особливостей функціонування всіх складових сектору безпеки в умовах воєнного стану. Визначено шляхи оптимізації міжвідомчої взаємодії, розподілу завдань і ресурсів між центральним, регіональним та місцевим рівнями влади. Акцентовано увагу на нагальності розбудови мережі ситуаційних центрів та кризових штабів, оснащених сучасними засобами зв’язку, обробки інформації, моделювання та візуалізації.

Наголошено на потребі впровадження новітніх цифрових технологій штучного інтелекту та роботи з великими даними для своєчасного прогнозування загроз і ризиків, планування заходів цивільного захисту. Окремо розглянуто питання модернізації системи підготовки управлінських кадрів у сфері національної безпеки та оборони з акцентом на розвиток компетенцій кризового менеджменту та стресостійкості. Розкрито особливості організації ефективної комунікації органів влади із суспільством в умовах поширення деструктивних інформаційних впливів та спроб дестабілізації ситуації з боку агресора. Підкреслено важливість подальшої розбудови культури безпеки та стійкості як на рівні державних інституцій, так і місцевих громад, що має стати частиною комплексної стратегії повоєнного відновлення України.