БАГАТОРІВНЕВЕ УПРАВЛІННЯ В КОНТЕКСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ЄВРОПЕЙСЬКИХ ПОЛІТИК ЩОДО РОЗБУДОВИ УКРАЇНИ НА СУБНАЦІОНАЛЬНОМУ РІВНІ

Анотація

У статті досліджуються інституційні засади формування та особливостей використання концепції багаторівневого врядування, визначення методичних підходів до формування й можливостей застосування інтегрованого підходу щодо багаторівневого управління на субнаціональному рівні в контексті реалізації європейських політик щодо розбудови України. З’ясовано, що роль субнаціональних структур у європейській політиці набуває все більш самостійного характеру і може частково відходити від прямовго впливу та контролю з боку національних урядів. При цьому, регіоналізація, що мала місце в низці провідних європейських країн, у кінцевому рахунку сприяла децентралізації політичної влади та передачі значних владних повноважень саме з національного на субнаціональний рівень.

Визначені найбільш значущі принципи багаторівневого врядування, до яких слід віднести: прозорість та відкритість процесу розробки та прийняття політичних рішень; дотримання в рамках даного процесу принципів субсидіарності, інклюзивності та пропорційності; всебічний захист основних прав особистості; розвиток партнерства за участю інституцій та осіб як публічного, так і приватного права; досягнення управлінської ефективності та бюджетної збалансованості на всіх рівнях багаторівневого врядування. Принцип партнерства у системі багаторівневого врядування передбачає рівноправність різних рівнів влади в рамках Європейського Союзу, а також визнання ними взаємної демократичної легітимності. Зазначений принцип також передбачає, що наднаціональний, національний та субнаціональний рівні влади мають розвивати співробітництво, яке здійснюється на добровільній та взаємовигідній основі.

Наголошується, що інституційна спроможність органів врядування субнаціонального рівня являє собою здатність цих органів ефективно, компетентно і стабільно виконувати свої функції та повноваження. Це стосується правових, ресурсних можливостей, компетентностей відповідних органів та їх здатності до координації колективних дій у напрямі просування та реалізації значущих для суспільства публічних проєктів та громадських ініціатив. Вона передбачає наявність ефективного партнерства та координації відповідних органів у тому числі з урядовими інституціями; міжвідомчого партнерства й координації; підвищення власної спроможності у сфері фінансів та у наданні публічних послуг у відповідності з принципами субсидіарності та інклюзивності; партнерства й координації поза сферою державного врядування; а також аудиту, оцінювання та зворотного зв’язку громадян.

Акцентовано увагу на тому, що консолідація зусиль, тобто спільна взаємодія місцевих органів державної влади та органів місцевого самоврядування, є важливою умовою та водночас засобом здійснення демократичного, децентралізованого управління територіями та умовою належного багаторівневого врядування у контексті євроінтеграційних цілей та завдань України. Реалізація такої співпраці дозволить забезпечити дієвість механізму взаємодії органів виконавчої влади з органами місцевого самоврядування; налагодити якісну взаємодію місцевих органів влади з територіальними підрозділами центральних органів виконавчої влади; підвищити професійний рівень працівників місцевих державних адміністрацій; урегулювати правовий статус керівників місцевих органів виконавчої влади; забезпечити надання послуг населенню належної якості.