Довготривале безробіття та економічна неактивність в Україні: соціологічний вимір

Анотація

У статті розглядаються причини та соціальні наслідки довготривалого безробіття в Україні. Підкреслюється, що, за результатами глибинних інтерв’ю та масового опитування, причини довготривалого безробіття в Україні можна поділити на три групи. До першої можна віднести ситуацію, яка склалася на світовому ринку праці, до другої – ситуацію в Україні, до третьої – соціальні та психологічні особливості довготривалих безробітних. Перша група причин впливає на довготривале безробіття та економічну неактивність опосередковано. Акцентується, що значна кількість трудових мігрантів та високооплачуваних фрілансерів серед громадян України створює умови для підтримки довготривалого безробіття серед членів їхніх сімей. Низький рівень зарплат та стрімкі зміни на ринку праці (зниження попиту на низку спеціальностей, наприклад, інженерно-технічних працівників), низький рівень пенсії та їхня низька диференціація, висока частка тіньової економіки, недоліки у податковій сфері – найбільш виражені причини другої групи, які зумовлюють відмови від працевлаштування, особливо офіційного, або його відтермінування. До третьої групи причин довготривалого безробіття можна віднести такі: завищенні очікування щодо розміру зарплати та умов праці, позитивний досвід роботи в тіньовій економіці, недостатня розвинутість інфраструктури, що забезпечує можливість працевлаштування жінок. До соціокультурних причин можна зарахувати незнання базових принципів трудового законодавства, брак досвіду формальної комунікації з працедавцями, упереджене ставлення до державних інституцій. Підкреслюється, що для значної частини довготривалих безробітних офіційне працевлаштування асоціюється зі зниженням їхнього соціального статусу. Доводиться, що статус офіційних довготривалих безробітних подекуди не відповідає їхньому реальному статусу: багато хто з них економічно достатньо активні. Робиться висновок, що проблема включення значної частини офіційних довготривалих безробітних в економічне життя має бути перекваліфікована у проблему легалізації їхньої неофіційної економічної активності.