Cоціальна інтеграція, консолідація та довіра у суспільствах ризику: кейс автостопу та його евристичні можлисвості

Анотація

У статті аналізується феномен довіри в ризикогенних суспільствах на прикладі автостопу як практики безкоштовних подорожей на попутному нерейсовому транспорті. Підкреслюється, що саме довіра є фундаментальною складовою актуалізації автостопу як соціокультурного феномену та практики, альтернативної по відношенню до інших видів просторової мобільності. Досліджуються процеси виникнення та відтворення міжособистісної довіри в суспільствах ризику. Приділяється увага взаємозумовленості персоніфікованої довіри та довіри до соціальних інститутів. Розглядаються теоретичні підходи до вивчення ризику та довіри, що представлені в роботах таких дослідників, як У. Бек, Е. Гідденс, Н. Луман, П. Бурдьє. Розглядається автомобіль як основний інструмент здійснення практик автостопу. Підкреслюється, що у сучасному світі він виконує як практичну, так і символічну функції: просторового переміщення та підтримки соціального статусу індивіда. Аналізується історичний досвід розвитку автостопу на державному рівні та спроб його інституціоналізації. На прикладі стратегії двох держав (СРСР та ФРН) показано, що такий досвід був досить успішним. Акцентується увага на висвітленні автостопу в засобах масової інформації, які формують негативний дискурс про цей феномен. Розглядається роль автостопу у формуванні міжособистісної довіри. Демонструється, що автостоп сприяє конструюванню позитивного образу «іншого», а також створює ситуацію, в якій довіра стає основним компонентом соціальних відносин, без якого вони принципово неможливі. Формулюється висновок про те, що процес інституціоналізації автостопу як усталеної соціокультурної практики може посприяти соціальній консолідації сучасного українського суспільства.