Інтегративні соціологічні теорії та кризовий соціальний менеджмент: на шляху до теоретико-прагматичних синтетичних концепцій
Анотація
У фокусі проблеми, що розглядається в роботі, лежать ті можливі трансформації в дослідницьких практиках сучасної соціології, які пов’язані з актуальними змінами соціокультурного простору в глобальному масштабі. Йдеться перш за все про глобальну світову кризу, що спостерігається в різних соціальних полях – економіці, екології, культурі, моралі, праві, політиці, науці, освіті, і хвиля констатації якої лише зростає. Останньою такою масштабною констатацією була доповідь Римського Клубу (2018р). З іншого боку, в культурному просторі на зміну добі постмодерну іде нова культурна епоха, яка, за прогнозами, перенесе акценти з децентрації на пошук нової єдності, з аналізу на синтез, з елементаризму на холізм. На цьому тлі логічно очікувати суттєвих змін в практиках соціологічного пізнання, де можна прогнозувати повернення інтересу до масштабних інтегративних теорій, пошуку концептуальних схем, які б органічно поєднували в собі макро-, мезо- та мікрорівні соціальної реальності, розглядали її з суттєвим акцентом на складності, процесуальності і мінливості усіх соціальних явищ. Масштабна соціальна криза вимагає більшої уваги соціологів до соціальних технологій і менеджерських практик, які є спробою долати проблеми, що цією кризою породжуються. В статті робиться припущення, що новий виток затребуваності системних, інтегративних соціологічних теорій буде супроводжуватися запитом з боку соціальних технологів презентувати ці теорії в форматі теоретико-прагматичних концепцій, що дозволяло би зменшити відстань між суто науковими та менеджерськими когнітивними моделями. Спираючись на власний досвід інтегративної концептуалізації соціальної напруженості, авторка робить висновок про евристичну плідність в якості платформи для побудови синтетичних теоретико-прагматичних моделей використати синтез трьох парадигмальних підходів: 1) парадигми складності (Complexity theory) (макрорівень); 2) мережевої парадигми (мезорівень); 3) парадигми практик (макрорівень).
Завантаження
Посилання
Cleveland J. Complexity theory. Basic concepts and application to systems thinking. Innovation For Communities. 1994. URL: https://www.slideshare.net/johncleveland/complexity-theory-basic-concepts
Fukuyama F. The End of History. The National Interest. 16 (Summer 1989). Pp. 3–18.
Бауман З. Текучая современность. СПб.: Питер. 2008
Бек У. Общество риска. На пути к другому модерну. М. : Прогресс-Традиция. 2000.
Бек У. Что такое глобализация? М. : Прогресс-Традиция,.2001.
Штомпка П. Социология: анализ современного общества. М.: Логос. 2005.
Фукуяма Ф. Великий разрыв. М.: АСТ. 2008.
Валлерстайн И. Диллеммы ХХ1 века и особенности переходной эпохи. Дилеммы глобализации. М.: Нова, 2002
Гидденс Э. Судьба, риск и безопасность. THESIS. 1994. Вып. 6. С. 40-102.
Гидденс Э. Ускользающий мир: как глобализация меняет нашу жизнь. М. : Весь мир. 2004.
Луман Н. Понятие риска . Альманах THESIS. 1994. 5. С. 135-160
Эпштейн М. Новый век: смена парадигм. Сноб. 2017. URL: https://snob.ru/profile/27356/blog/133179
von Weizsaecker, E., Wijkman, A. Come On! Capitalism, Short-termism, Population and the Destruction of the Planet. Springer, 2018.
Матвейчев О. Римский клуб, юбилейный доклад. Вердикт: «Старый Мир обречен. Новый Мир неизбежен!». URL: https://matveychev-oleg.livejournal.com/6653054.html
Девятко И. Социальное знание и социальная теория: от социологии знания к когнитивной социологии. В кн.: Обыденное и научное знание об обществе: взаимовлияния и реконфигурации. М. : Прогресс-Традиция, 2015. С. 13-40.
Девятко И. Социологические теории знания и перспективы исследования «народной социологии». В кн.: Вторые Давыдовские чтения. Сборник научных докладов симпозиума, 09-10 октября 2014г. М. : Институт социологии РАН, 2014. С. 59-73.
Кудрявцева Е. Компетенции и менеджмент: компетенции в менеджменте, компетенции менеджеров, менеджмент компетенций: монография Сев.-Зап. ин-т упр; СПб.: ИПЦ СЗИУ РАНХиГС, 2012.
Кудрявцева Е. Когнитивный менеджмент: концептуализация управленческой эффективности. Петрозаводск: Изд-во Петр-ГУ. 2013.
Зборовский Г. Метапарадигмальная модель теоретической социологии Социологические исследования. 2008. 4. С. 3-15.
Тощенко Ж. Парадигмы, структура и уровни социологического анализа. Социологические исследования. 2007. № 9. С. 5-17.
Ядов В.. Современная теоретическая социология как концептуальная база исследований российских трансформаций. СПб., 2006.
Бевзенко Л. Социальная самоорганизация в теории и практике Майдана. Totalloge-XXI (дванадцятий випуск). Постнекласичні дослідження. Київ: ЦГО НАН України. 2005. С. 41-78
Бевзенко Л. Социальная самоорганизация и социальные технологии: теория и практика. Колективна монографія: Людина у складному світі. Суми: Університетська книга, 2017. С. 69-116.
Бевзенко, Л. Концептуалізація соціальної напруженості в парадигмі складності – системність і мережеві практики. Тези доповіді. Матеріали ХIV Міжн. наук. конф.: «Проблеми розвитку соціологічної теорії: структурні зміни та соціальна напруженість». 2017. К., Логос. С. 22-25.
Бевзенко Л. Мережеві практики як медіатор мікро- макрорівнів соціальної напруженості. Соціологічні виміри суспільства. Збірник наукових праць. 2017. 9 (20), Ін-тут соціології НАНУ.К. С. 285-297.
Anderson P. Complexity theory and organization science. Organization Science. 1999. 10 (3). P. 216–232.
Bailey K. Social Entropy Theory. Albany, NY: State University of New York Press. 1990.
Beautement P., Broenner C. Complexity Demystified: A Guide for Practitioners. Axminster: Triarchy Press, 2010.
Grobman G. Complexity theory: a new way to look at organizational change. Administration Quarterly; 2005; 29, 3; ABI/INFORM Global.
Майнцер К. Сложность и самоорганизация. Возникновение новой науки и культуры на рубеже века. В сб.: Синергетическая парадигма. М., 2000. С. 56-79.
Пригожин И., Стенгерс И. Порядок из хаоса: Новый диалог человека с природой. М.: Прогресс . 1986.
Саймон Г. Структура сложности в развивающемся мире. В кн: Компьютеры, мозг, познание: успехи когнитивных наук. М.: Наука. 2008. С. 21-27.
Хакен Г. Синергетика: Иерархия неустойчивостей в самоорганизующихся системах и устройствах. М.: Мир. 1985
Князева Е., Курдюмов С. Синергетика как новое мировидение: диалог с И. Пригожиным. Вопросы философии. 1992. 12. С. 3-20.
Бевзенко Л. Социальная самоорганизация. Синергетическая парадигма: возможности социальных интерпретаций . – К.: Ин-тут социологии НАНУ. 2002.
Аршинов В. Буданов В. Системы и сети в контексте парадигмы сложности. Вопросы философии. 2017. №1. С. 50-62.
Заякина Р. Ромм М. Сетевой подход: между топологиями пространства и формы. Cоциологическое обозрение. 2017. 16( 2). С. 163–179.
Кастельс М. Информационная эпоха: экономика, общество и культура. М.: ГУ-ВШЭ, 2001.
Латур, Б. Об интеробъективности. Социологическое обозрение. 2007. Т (2). С. 79-96.
Латур Б.. Пересборка социального: введение в акторно-сетевую теорию. Изд.дом Высшей школы экономики, 2014.
Латур, Б. Где недостающая масса? Социология одной двери. Социология вещей. Сборник статей. 2006. М.: Издательский дом «Территория будущего». С. 199-223
Ло Дж. После метода: беспорядок и социальная наука. М.: Изд-во Института Гайдара. 2015
Хойслеинг Р. Социальные процессы как сетевые игры. Социологические эссе по основным аспектам сетевой теории. М.: Логос-Альтера. 2003.
Newman M.E.J. The structure and function of complex networks. SIAM Review 45. 2003. Р. 167-256.
Бурдье П . Практический смысл. М.: ИЭС; СПб.: Алетейя , 2001.
Бурдье П. Структура, габитус, практика. Журнал социологии и социальной антропологии. 1998. 1(2). С. 40-58.
Волков В., Хархордин О. Теория практик. СПб.: Изд-во Европейского университета. 2008.
Шматко H. «Габитус» в структуре социологической теории. Журнал социологии и социальной антропологии. 1998. 1.(2) С. 60-70.
Бурдье П. Социальное пространство: поля и практики. СПб.: Алетейя; М. : Институт экспериментальной социологии. 2005.
Бевзенко Л. Інтегративна концепція соціальної напруженості – методологія, концептуальна схема, прагматика. Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2018. 3-4, (готується до друку).
