Блиск та убозтво метафор у мові соціології

Анотація

У статті охарактеризовано чинники, що призводять до висновків про релевантність або нерелевантність метафор у мові соціології за розгляду соціолога як науковця, професіонала та популяризатора. Основними проблемними пунктами визначено невпорядкованість аргументів прибічників метафор у соціологічних текстах та недиференційованість уявлень про ролі соціолога, в межах яких він користується своєю професійною мовою. Підкреслено, що метафори виправдовують то властивістю мови соціологів-попередників, то метафоризацією соціологічної критики, то впевненістю окремих авторів щодо їхнього вживання, то загальнолюдськими пізнавальними властивостями, то сучасними умовами життя; при цьому вбачається більш ніж актуальним для соціології досвід кваліфікованої критики метафор не за саму їхню наявність, а за неякісність. Доведено, що висококваліфікований соціолог і замовники його послуг не мають підстав вважати мову соціологічної науки нерелевантною, приділяючи увагу недолікам самих метафор – одномірності, надлишковості, відірваності від людських турбот, спрямованості на дешеву популярність. Міру адекватності і повноти метафор у соціології запропоновано встановлювати за критеріями відсутності переоціненого за значенням примітивного змісту та наявністі перспективності з точки зору відображення тривалих людських відносин.