Зміни ставлення до ворога в сучасних війнах: дегуманізація російських солдат у сприйнятті цивільного населення та військових України

Анотація

У статті аналізуються можливості та обмеження класичного соціологічного дискурсу війни для аналізу російської агресії проти України. Підкреслюється, що повномасштабне вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року створило нові виклики щодо теоретичного обґрунтування соціологічних досліджень війни. Ставляться питання, чи варто повністю спиратися на здобутки теоретиків «нових воєн», які стверджують, що через суттєві зміни ведення сучасних війн не можна застосовувати постулат К. Клаузевіца про вторинну «парадоксальну трійцю», притаманну війні: народ, армія та уряд; чи слід приймати аргументацію прихильників теорії «старих воєн», які зазначають, що фундаментальні характеристики війни лишаються незмінними, іншим стає лише контекст війни. Акцентується увага на дегуманізації російських солдат з боку українських цивільних та військових. На підставі аналізу результатів авторського емпіричного дослідження, проведеного у березні – червні 2022 року із застосуванням методу глибинного напівструктурованого інтерв’ю з цивільними громадянами України, а також з військовослужбовцями та ветеранами бойових дій, робиться висновок про те, що на стадії повномасштабної російсько-української війни ставлення українців до російських солдат, зокрема їхня дегуманізація, набула надзвичайно високого рівня. Підкреслюються відмінності у дегуманізації ворога цивільних та військових. Зазначається, що для цивільних дегуманізація ворога паралельно виконує функцію підсилення самоідентифікації власної групи як провідника гуманістичних цінностей. Дегуманізація ворога військовими характеризується знеособленням російських солдат, а їхнє знищення сприймається як частина професійної роботи. Військові здебільшого уникають морального контексту у сприйнятті ворога. В обох групах фіксується як нормативна огида до насилля, так і толерування агресії як відповідь ворогу, заснована на бажанні його знищити. Робиться загальний висновок про те, що класичні теоретичні конструкти щодо особливостей взаємодії у міжгрупових конфліктах, зокрема в умовах війни, можуть бути застосовані при поясненні ставлення до ворога в досліджуваному кейсі, що дає підстави розглядати «старі» та «нові» війни як подібні принаймні в контексті розуміння подій війни населенням. Визначаються можливі подальші напрямки теоретичних та емпіричних досліджень обраної авторкою проблематики.