Комунікаційні чинники та функції цифрової дипломатії

Анотація

У статті представлено явище цифрової дипломатії як новий перспективний напрям міжкультурних комунікацій, що виник унаслідок дигіталізації і розвинувся під впливом новітніх комунікаційно-прагматичних потреб глобалізованого соціуму. Розкрито передумови явища, схарактеризовано його функціональні канали, комунікаційні засади, рецептивні особливості та ймовірні ризики. Цифрову дипломатію концептуалізовано як партисипативну комунікативну практику, у якій надзвичайне значення має чинник зворотного зв’язку. Схарактеризовано роль соціальних мереж як каналу цифрової дипломатії, що обумовлює її ключові комунікаційні характеристики. Особливу увагу приділено таким формам цифрової дипломатії, як фейсбук-дипломатія та твіпломатія. Серед функцій цифрової дипломатії зазначено інформаційну, комунікаційну, фатичну, іміджетворчу та антикризову функції. Вказано на базові алгоритми, за якими здійснюється комунікація у цифровому дипломатичному полі: «держава-громадяни», «громадяни-держава», «держава-держава». Зазначено, що широкий дискурс цифрової дипломатії може не лише спричиняти продуктивну взаємодію між акторами різних статусних рівнів та культур, але й завдавати репутаційної шкоди через конфліктогенні дискурсивні практики і надмірний популізм, що викривлює багатогранну й комплексну зовнішню політику держав. Серед побічних комунікаційних ефектів спотвореного дипломатичного дискурсу названо фейкові повідомлення, комерційно мотивовані звернення, нівелювання межі між державним та приватним дискурсом. Зроблено висновок про те, що цифрова дипломатія є багатовекторною комунікаційною практикою, на теренах якої відбувається трансляція усталених форм класичної публічної дипломатії в онлайн-площину з виходом на різні цільові сегменти віртуальних реципієнтів.