Вплив управління проєктами та ділових комунікацій у відділенні реабілітації на задоволеність роботою та запобігання емоційному вигоранню персоналу

Анотація

Предмет дослідження охоплює міждисциплінарну сферу, що поєднує управління людськими ресурсами, організаційну психологію та управління в галузі охорони здоров’я. Зокрема, у ньому розглянуто, як інтеграція методологій управління клінічними проектами та структурованих форм ділового спілкування впливає на багатовимірну задоволеність роботою та сприяє зменшенню професійного вигорання серед персоналу спеціалізованих реабілітаційних відділень. Основною метою є всебічна оцінка складних, багатовимірних взаємозв’язків між трикомпонентною структурною моделлю професійного вигорання та окремими аспектами суб’єктивної задоволеності роботою, що дозволить розробити практичні заходи з управління проектами та управління людськими ресурсами, спрямовані на стабілізацію клінічного персоналу. Завданням є ретельне тестування шести спрямованих гіпотез щодо кореляційних, однофакторних, багатофакторних та прогностичних взаємозв’язків між емоційним виснаженням, деперсоналізацією, зниженням особистої ефективності та п’ятьма змінними задоволеності роботою. Ця емпірична оцінка ґрунтується на широкій світовій літературі щодо психологічного здоров’я фахівців з реабілітації в різних соціально-економічних та організаційних умовах. У дослідженні використано методи перехресного кореляційного аналізу із застосуванням спеціальної 22-пунктної адаптації Шкали вигорання за Маслач та спеціальної 5-бальної шкали задоволеності роботою. Цей інструмент було надано когорті фахівців із різних галузей, які займаються реабілітацією (N=24). Ретельний процес статистичної оцінки включає перевірку внутрішньої узгодженості за коефіцієнтом альфа Кронбаха, тести нормальності розподілу Шапіро-Вілка, кореляційні матриці Пірсона та Спірмена, однофакторний дисперсійний аналіз (ANOVA) з пост-гок тестуванням, скоригованим за Бонферроні, непараметричне підтвердження за Крускалом-Уоллісом, багатофакторний дисперсійний аналіз (MANOVA) для диференціації багатовимірних профілів та одночасну множинну лінійну регресію. Результати: Аналіз свідчить про значну поширеність емоційного виснаження: 33,3 % учасників дослідження віднесені до групи високого ризику. Незважаючи на це, деперсоналізація виявляється найсильнішим унікальним негативним предиктором загальної задоволеності роботою в багатофакторному просторі (β=-0,824, p=0,008). Тестування MANOVA підтверджує дуже значущу багатофакторну диференціацію профілів між групами задоволеності (Λ Вілкса=0,216, p < 0,001). Важлива аномалія – відсутність значущої кореляції між об’єктивною адекватністю робочого навантаження та будь-якою субшкалою вигорання. Висновки: Висновки демонструють, що професійне вигорання глибоко і нерозривно пов’язане з незадоволеністю роботою, що зумовлено насамперед відстороненістю у відносинах та комунікації (деперсоналізацією), а не об’ємим обсягом завдань. Ефективна профілактика вимагає системних, структурних клінічних втручань з управління проектами, що наголошують на оптимізації комунікації, розвитку лідерських якостей та захисті клінічної автономії, а не на індивідуальному тренуванні резистентності.