Організація соціального захисту в губернських містах Лівобережної України (наприкінці XVIII – на початку ХХ століття)

Анотація

У статті проаналізовано формування мережі соціального захисту в губернських містах Лівобережної України наприкінці XVIII – на початку ХХ ст. Автор розглядає трансформацію системи соціального захисту крізь призму інституційних змін у державі, а також у контексті модернізації Харкова, Полтави та Чернігова. Особливу увагу приділено імперській владі, місцевому самоврядуванню та благодійним товариствам як основним акторам підтримки нужденних, дітей без опіки, людей похилого віку та з особливими потребами. Зміна напрямків імперської політики сприяла започаткуванню системи установ соціального захисту, зокрема богадільнь, притулків і будників працелюбства. Квінтесенцією державної благодійності стала діяльність Відомства установ імператриці Марії, яке задавало тон всій сфері філантропічних ініціатив у Російській імперії в ХІХ – на початку ХХ ст. У статті показано, що модернізація та урбанізація посилили роль громадських благодійних проєктів. Зауважимо, що громадській благодійності в цей період властиві мультикультурність та конфесійне різноманіття. На межі ХІХ–ХХ ст. міське самоврядування відіграло значну роль у підтримці вже існуючих установ соціального захисту та сприяло розвитку адресної соціальної допомоги, яку надавали парафіяльні та міські опікунства. Аналіз динаміки розвитку мережі закладів соціального страхування в Харкові, Полтаві та Чернігові дозволив простежити відмінності в структурі й рівні забезпечення населення соціальними послугами. У студії закцентовано увагу на еволюції підходів до соціального захисту, що представляли собою перехід від забезпечення лише базових потреб до впровадження елементів колективного соціального страхування через товариства взаємодопомоги, ощадно-позикові та емеритальні каси. Зроблено висновок, що саме співробітництво державних і громадських структур сприяло ефективній адаптації сфери соціального захисту до нових викликів модерної епохи.