Концептуалізація соціальної безпеки в контексті соціологічного знання

Анотація

У статті системаизовано результати огляду публікацій з проблем безпеки у соціогуманітарних науках, зокрема в соціології. Виокремлено основні напрямки відповідних досліджень, запропоновано модель соціальної безпеки як синтетичного індикатора соціального гомеостаза, урівнювання функцій базових соціальних інститутів. У контексті побудови цієї моделі автором застосовані методології структурного функціоналізму та методологія неофункціоналізму, що дозволило інтерпретувати соціальну безпеку як соціальний інститут контролю соціального гомеостазу та забезпечення стабільності соціального середовища за умов збереження стабільності інтрасистемних параметрів cоціуму. Підкреслено нерівнозначність різних типів соціальної безпеки в забезпеченні соціального гомеостазу в контексті їхнього співвіднесення з чотирма типами соціальних підсистем (інститутів): смислоутворюючих, репродуктивних, регуляторних та трансмісійних.

Визначено провідну роль у забезпеченні соціального гомеостазу смислоутворюючих (релігійна, ідеологічна, культурна) підсистем, що сприяють ціннісній стабілізації суспільства. Підкреслено, що створені цими підсистемами (інститутами) смисли та цінності первісно впроваджуються завдяки соціалізаційним та комунікаційним (трансмісійним) підсистемам та підлягають вторинному закріпленню на рівні соціальної дії за допомогою регуляторних соціальних інститутів (політика, право).

Зроблений висновок про те, що аналіз соціальної безпеки як самостійного субсистемного інституту може здійснюватися у рамках двох моделей (мап) соціального світу: системної та стохастичної. Підкреслено, що системній мапі соціального світу відповідає модерністська парадигма соціологічного теоретизування та розгляд соціальної безпеки як чинника змін, що сприяє забезпеченню соціальної цілісності, а не її розпаду. Що стосується стохастичної моделі, то їй відповідає постмодерністська парадигма і розгляд соціальної безпеки у поліцентричній соціальній реальності.