ХРИСТИЯНСЬКИЙ ДИСКУРС СЕРДЕЧНОЇ ЧИСТОТИ В ГОРИЗОНТІ "ГЕРМЕНЕВТИКИ ТУРБОТИ"
DOI:
https://doi.org/10.26565/2306-6687-2020-62-07Ключові слова:
серцева чистота, турбота (як екзістенціал і герменевтичний акт), «філософія серця», персоналізаціяАнотація
У даній статті здійснена інтерпретація християнського дискурсу сердечної чистоти в контексті значення турботи як герменевтичного методу. Виявлені і вивчені ключові аспекти цього дискурсу у вченні про чистоту серця у зв’язку з питанням про турботу як про гідність особистості в якості образу і подоби Бога. Визначені й проаналізовані основні функції серця як істотного чинника конституювання внутрішнього світу особистості та її інтенційних спрямувань. Основна увага в цьому дослідженні приділена з'ясуванню християнського вчення про чистоту серця у протистоянні ситуації духовної нечистоти, що опоганює честь та гідність особистості. Доведено, що опозиція чистоти / нечистоти не зводиться тільки до етичного виміру, вона містить в своєму змісті метафізичний дискурс, що вказує на гостре протиріччя між ідеалом цілісності особистості та її феноменальним проявленням у стані розщеплення. Турбота про конституювання ідеальної особистості простежується через актуалізацію духовних актів очищення від прихильності до мирських цінностей (аспект духовної свободи), наповнення внутрішнього світу індивіда божественними цінностями (аспект аксіологічного придбання) та огорожі внутрішнього світу індивіда від духовної нечистоти (аспект духовного контролю).
Дослідження християнського вчення про чистоту серця зроблено з урахуванням осмислення його змісту і механізмів конструювання. Його основа визначається органічним поєднанням теїстичного і персоналістичного дискурсів. Реконструйована складна картина переплетення різноманітних дискурсивних механізмів і проаналізована роль метафізичного, етичного, естетичного, аскетичного підходів у концептуалізації вчення про сердечну чистоту. Турбота про сердечну чистоту оцінюється у вигляді істотної умови та засобу персоналізації, яка стверджує цінності духовної свободи (від стану нечистоти внутрішнього світу людини) і трансцендування як піднесення особистості у напрямку божественно-духовного орієнтиру.