Інтегральний раціоналізм

онтологічні і епістемологічні інтеції у контексті розвитку європейського адогматизму

Анотація

Допис присвячений розгляду сучасного стану концепції інтегрального раціоналізму, яка своїми ідейними витоками походить від парадигми європейського адогматизму. Автор виокремлює її онтологічні та епістемологічні інтенції, які безпосередньо стосуються сучасного мейнстріму міждисциплінарності та мислення у складності. Піддаються критичному аналізу постметафізичні тенденції у філософії, науці і релігії, які мають схильність до збігання у якості спільної ментальної структури інтегрального раціоналізму нового логосу. На підставі адогматичної рефлексії історичних передумов європейської інтеграції розглядаються світоглядні чинники європейського мислення, які спричинили кризові явища у співіснуванні країн Євросоюзу.

Нинішня доба переживає постметафізичний період усвідомлення необхідності повернення до цілістно-холістичного мислення, осередком якого на данний час є синергетика. Наука, залишаючись “високотехнологічним осередком знань” прокладає шлях через міждисциплінарність і трансдисциплінарність до 

трансверсального розуму, якій все ще є уявним горізонтом онтологічної єдності різних типів раціональностей і визначення розуму як такого.У справах теологiї відчувається гостра реформаторська потреба у створенні “нової інтеллектуальної нецерковної релігії”, яка б віконувала перш за все етичні та естетичні функції, продукуючі моральні оберіги жіття людини. Кожен аспект інтегрального раціоналізму перебуває у стані внутришньої нерівноваги, який здатен проявити інтенції зближення (або ж розбігання у разі поглиблення кризових тенденций) один до одного через сінергетічну антракцію навколо ідеї інтегрального раціоналізму “віра є ентелехія розуму”.

Такі інтенції виникають перш за все через пробудження онтологічного запиту на метафізичну єдність буття і сущого у їхньому герменевтічному колі. Світ, поринувши у пафосний потяг (стійке пракгнення) глобалізації з наміром змінити буття у космічних вимірах, припустився фатальної помилки, не врахувавши, що така зміна тяшне зза собою і зміну сущого, а саме людини. Очікування того, що людина під впливом технологічного натиску (бо саме він і став рушійним чинником здійснення глобальної розбудови) автоматично перетвориться на “громадянина світу” не виправдалися: регіональність мислення, локальність традіцій, націоналізм, релігійний ізолеціонізм, існування “полюсів впліву” на геополітику нікуди не поділися, а отже суще (людина) серед технічних революцій так і перебуває у забутості фронтирній межі “глобалізм-антиглобалізм”.