Зміна парадигм дослідження конфліктів у Другому модерні

Анотація

У статті аналізуються основні моделі конфліктологічної парадигми, а саме діадична й тріадична моделі конфлікту. Перша пов’язана з ім’ям К. Маркса та характеризує Перший модерн, а друга, тріадична пов’язана з Г. Зіммелем, В. Бюлем, і більшою мірою співвідноситься з Другим модерном. В діадичній моделі конфлікт відбувається між двома соціальними групами, при цьому виділяється основна причина їхнього протиборства. Тріадична модель спирається на ідею Зіммеля, що в конфлікті можуть брати участь три сторони, і припускає, що його суб'єкти і причини багатозначні та множинні. Її основні тези: 1) гетерогенність конфліктуючих сторін, складність відносин всередині групи, що бере участь у конфлікті; 2) багатомірність конфлікту, що одночасно відбувається на різних рівнях; 3) різні функції конфлікту; 4) мультиполярність соціального простору, з різними коаліціями та з третьою стороною; 5) конфлікт не повинен розглядатися як гра з нульовою сумою. Важливим аспектом є розуміння сутності і ставлення до соціальних та політичних революцій, криз у класичну та сучасну добу. Транснаціоналізація та гібридизація світового простору ставлять питання про необхідність актуальних досліджень глобалізації, а також конфліктів та криз, що напластовуються під її впливом у сучасних суспільствах.