Безпечність життєвого простору українців: аналіз суб’єктивних оцінок

Анотація

Стаття присвячена аналізу численних емпіричних соціологічних досліджень вітчизняних науковців щодо суб’єктивних оцінок українців безпечності свого життєвого простору. Підкреслено, що життєвий простір особистості включає компоненти ієрархічної структури, які тісно взаємопов’язані один з одним. Акцентовано увагу на тому, що безпека життєвого простору на рівні всього суспільства залежить від безпечності життєвого простору особистості, саме тому інтерпретація безпеки має сенс лише у контексті суб’єктивного оцінювання нею (особистістю) рівня безпеки свої життєдіяльності. Зазначено, що в умовах нестабільної соціальної ситуації стрімко зростає число людей із деформованою потребою безпеки, спричиненою відчуттям незадоволеності теперішнім станом та (або) відсутністю впевненості в майбутньому, що призводить до руйнування особистості, поширення страхів, стресу, зниження або повної відсутності культури безпеки життєдіяльності. Наведено висновки автора щодо рівня, об’єктивних та суб’єктивних чинників безпечності життєвого простору українців, які ґрунтуються на даних опитувань громадської думки, проведених фахівцями Інституту соціології НАНУ (1992–2018), Соціологічною асоціацією України (2017), соціологічною групою «Рейтинг» (2011–2013), Центром «Соціальний моніторинг», Українським інститутом соціальних досліджень імені Олександра Яременка (2018–2019), Ipsos Global Advisor (2020). На основі аналізу результатів дослідження «Портрети регіонів» (2018) здійснено кластеризацію регіонів України за рівнем їхньої безпеки. Визначено рейтинг страхів, тривог та занепокоєнь українців. Доведено, що отримані дані корелюють із характером їхніх уявлень про завтрашній день. Зазначено, що більшості жителів України властивий поміркований оптимізм, вони однаковою мірою відчувають як почуття тривоги, так і почуття надії. Визначено, що спілкування українців, з огляду на високий рівень їхньої тривожності, стає вибірковим, емоційно нерівномірним і обмежується невеликим колом осіб. Як наслідок, у них спостерігається підвищена агресивність, подекуди апатія, безініціативність, ускладнення взаємозв’язків з навколишнім світом, пригнічення якостей життєстійкості та життєорганізованості.