ДОКАЗОВА РОЛЬ ІСТОРИЧНИХ ФАКТІВ У ВСТАНОВЛЕННІ ГЕНОЦИДНОГО НАМІРУ СУДАМИ: ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ ПРАКТИКИ МКТР, МТКЮ ТА МС ООН

Анотація

Вступ. На основі аналізу практики Міжнародного кримінального трибуналу для Руанди (МКТР), Міжнародного трибуналу щодо колишньої Югославії (МТКЮ) та Міжнародного Суду ООН встановлено, що історичний та соціально-історичний контекст міжгрупових відносин відіграє суттєву, хоча й допоміжну, роль у доведенні злочину геноциду.

Короткий зміст основних результатів дослідження. Історичний контекст дозволяє виявити багатовимірні передумови формування геноцидної ідеології, що включає першочергово дегуманізацію цільової групи та широкомасштабну пропаганду, яка маніпулює і викривлює історичні наративи задля мобілізації ненависті та легітимізації насильства. Така стратегія сприяє створенню ідеологічного фундаменту, на якому будуються системні політичні та соціальні механізми, що уможливлюють вчинення злочину геноциду. Історичні приклади, зокрема геноцид хуту проти тутсі в Руанді, етнічна війна у Боснії і Герцеговині та багатовікова загарбницька практика Російської Федерації щодо України, демонструють, що геноцид є тривалим процесом, який полягає не лише у фізичному вбивстві осіб, але й у систематичному поневоленні та гнобленні представників певної групи, знищенні культури та мови. У випадку російсько-українських відносин зафіксовано послідовну політику, спрямовану на знищення української мовної, культурної та державної ідентичності, що створює переконливу доказову базу для кваліфікації цих дій як геноциду. Проте, відповідно до існуючої міжнародної практики та Конвенції про запобігання злочину геноциду 1948 року, соціально-історичний контекст не розглядається як самостійний доказ, а виконує роль контекстуального чинника, що підсилює інші докази, зокрема щодо наявності спеціального наміру (dolus specialis) на знищення групи. Результати дослідження підкреслюють необхідність методологічної чіткості у використанні історичних фактів у судових процесах, а також доцільність перегляду міжнародною спільнотою сучасного визначення геноциду із включенням до нього таких аспектів, як культурний геноцид і лінгвоцид, згідно з концепцією Рафаеля Лемкіна. На нашу думку, це сприятиме більш ефективному доведенню і запобіганню злочину геноциду в майбутньому.

Висновок. Соціально-історичний контекст міжгрупових відносин є формуючим елементом геноцидної політики, однак не є самостійним доказом спеціального наміру злочину геноциду та має супроводжуватися прямими доказами. Для повноцінного юридичного визнання культурного геноциду та лінгвоциду є нагальна потреба в розширенні конвенційного поняття «геноцид», яке охоплюватиме ці дві категорії.