ЗАПОДІЯННЯ ШКОДИ ЗА ОБСТАВИН, ЩО ВИКЛЮЧАЮТЬ КРИМІНАЛЬНУ ПРОТИПРАВНІСТЬ ДІЯННЯ: ПРОБЛЕМИ ГАЛУЗЕВОЇ ПРИРОДИ ТА ПРАВОВИХ НАСЛІДКІВ

Анотація

Вступ. Розділ VIII Загальної частини КК України  містить характеристики кримінально правомірного заподіяння шкоди. За фактом такої поведінки має бути ухвалене рішення про припинення кримінального переслідування через відсутність складу кримінального правопорушення. Водночас, результат такої поведінки (а саме характер та види шкоди, яка заподіюється особі або правоохоронюваним інтересам за наявності врегульованих зазначеним розділом обставин), а також поний комплекс правових наслідків законом прямо не визначені.

Короткий зміст основних результатів дослідження. Для пояснення глибинної соціокультурної природи права на заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам за обставин, які виключають кримінальну протиправність діяння, варто звернути увагу на позиції соціального натуралізму, згідно з якими воно характеризує справедливу реакцію на прояви свавілля та ілюзій. Унікальність інституту обставин, які виключають кримінальну протиправність діяння, полягає в тому, що він визнає правомірною поведінку людини, якою заподіюється істотна шкода об’єктам, які охороняються законодавством про кримінальну відповідальність. Для кримінально-правової оцінки факту заподіяння шкоди цього достатньо. Обґрунтовано вважається, що він не містить підставу кримінальної відповідальності, а тому виключає її. Діяння визнається фактично шкідливим (але не суспільно небезпечним) й водночас таким, що не є кримінально протиправним. Заподіяння шкоди за обставин, що виключають кримінальну протиправність діяння, підлягає оцінці й крізь призму інших галузей законодавства (зокрема цивільного). Непритягнення до кримінальної відповідальності не виключає застосування інших видів юридичної відповідальності за заподіяння  шкоди. Водночас, в будь якому випадку має бути оцінено об’єкт заподіяння шкоди саме як «охоронюваний законом інтерес», що доцільно здійснювати з урахуванням правових позицій Конституційного Суду України. використана у нормах розділу VIII Загальної частини КК України вказівка на заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам сутнісно відображає факти змін (зменшення, втрати) конкретних матеріальних та/або нематеріальних благ, тобто у заподіянні фізичної, майнової шкоди або моральної (немайнової) шкоди.

Висновок. Заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам як ознака поведінки особи за наявності обставин, що виключає кримінальну протиправність діяння, відображає факти змін (зменшення, втрати) конкретних матеріальних та/або нематеріальних благ, тобто у заподіянні фізичної, майнової шкоди або моральної (немайнової) шкоди у розмірі, що перевищує малозначність, тобто в істотному. З позицій кримінологічного обґрунтування така поведінка задовольняє індивідуальні й колективні потреби, а з позицій формальної кримінально-правової оцінки вона є такою, що виключає кримінальну протиправність та кримінальну відповідальність. Втім, з тотожного юридичного факту заподіяння шкоди охоронюваним інтересам у різних галузях національного права слідують різні правові наслідки. Системний аналіз засвідчує, що заподіяння тому, хто посягає, шкоди (необхідної й достатньої у даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави), є правомірним заподіянням шкоди як у кримінально-правовому, так і в цивільно-правовому вимірах. Водночас, у разі перевищення меж необхідної оборони, уявної оборони або будь-якої іншої обставини, передбаченої розділом VIII Загальної частини КК України, заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам (фактично – заподіяння майнової шкоди (збитків), моральної (немайнової) шкоди), підлягає відшкодуванню особою, яка їх спричинила. За таких підходів заподіяну шкоду правоохоронюваним інтересам не можна визнати правомірною, а вона є лише такою, що виключає підстави кримінальної відповідальності, тобто є виключно кримінально правомірною (не є кримінально протиправною), але породжує інші несприятливі для соціально активної особи правові наслідки, що значно знижує заохочувальний, превентивний та регулятивний ефект інституту обставин, які виключають кримінальну протиправність діяння.