ОСОБЛИВОСТІ ВИЗНАЧЕННЯ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ МЕЖ НАЦІОНАЛЬНОЇ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ЮРИСДИКЦІЇ В УКРАЇНІ ТА НІМЕЧЧИНІ (ДОСВІД ПОРІВНЯЛЬНОГО АНАЛІЗУ)

Анотація

Вступ. Європейський вектор розвитку є для України єдиним та безальтернативним шляхом удосконалення правової держави та механізмів розвитку громадянського суспільства, захисту прав і свобод людини і громадянина на своїй території. Викладене вимагає вивчення досвіду регулювання й охорони суспільних відносин, які використовуються партнерами України по європейському простору. Так, Федеративна Республіка Німеччина (ФРН), яка багато років посідає одне з чільних місць у Індексі верховенства права, є традиційно сильною правовою державою та може вважатися гідним для наслідування прикладом у вирішення багатьох соціальних, економічних та правових проблем. Зокрема, до останніх належить визначення меж національної кримінально-правової юрисдикції, тобто повноважень конкретної держави застосовувати, керуючись внутрішнім (національним) кримінальним законодавством, обмеження прав і свобод особи та реальних можливостей агентів цієї ж держави підтримувати певний порядок суспільних відносин на певній території. Визначення таких меж потрібне й для усунення  конкуренції між уповноваженими агентами різних суб’єктів міжнародного права під час виконання ними правоохоронних функцій та здійснення правосуддя.

Метою цієї публікації є порівняння способів визначення меж національної кримінально-правової юрисдикції у відповідних законодавчих актах України й ФРН та одержання науково обґрунтованих результатів, які дозволять оцінити якість її регулювання у вітчизняному кримінальному праві. Методологічну основу для цього дослідження складають традиційні прийоми наукового пізнання (юридичний (догматичний), філологічний й системний методи), але перш за все її утворює компаративний (порівняльний, порівняльно-правовий) метод.

Короткий зміст основних результатів дослідження. У КК України питання меж національної юрисдикції врегульовано ретельно. Їх забезпечують ст.ст. 6–10 цього закону. На їх підставі в літературі виділяють чотири принципи чинності та дії національного законодавства про кримінальну відповідальність, з яких пріоритетним є територіальний принцип. Він встановлює просторові межі повноважень агентів держави у кримінально-правових відносинах, поширення їх на певну територію незалежно від громадянства особи, яка вчинила кримінальне правопорушення на ній. Основний зміст цього принципу викладено у ч. 1 ст. 6 КК України: «особи, які вчинили кримінальні правопорушення на території України, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом». Отже, національна кримінально-правова юрисдикція України поширюється на всі події, які містять ознаки кримінального правопорушення та вчинені в межах простору, що ідентифікується як «територія України». Об’єктів, з яких утворюється цей простір, КК не називає. КК України вказує критерії, за якими правопорушення класифікується як вчинене в межах національної кримінально-правової юрисдикції: якщо його було почато, продовжено, закінчено або припинено на території України, а також якщо його виконавець або хоча б один із співучасників діяв на території України (ч.ч. 2, 3 ст. 6 КК України).  Слід згадати й винятковий припис, розміщений у його ч. 4 ст. 6 КК України щодо обмеження кримінально-правової юрисдикції, відоме як «дипломатичний імунітет».

Кримінальний закон ФРН також містить правило, згідно якого кримінальне право Німеччини поширюється на злочини, вчинені в цій країні, що є основою територіальної національної кримінально-правової юрисдикції ФРН. Як і в українському КК, в німецькому не вказано окремих просторів та об’єктів, на які поширюється застосування цього закону. Тлумачення § 9 КК ФРН з урахуванням припису його § 3 дозволяє зробити висновок, що кримінально-правова юрисдикція Німеччини поширюється на кримінальні правопорушення за наявності будь-якої однієї з таких об’єктивних ознак (альтернативні об’єктивні критерії для визнання повноважень органів охорони правопорядку реалізувати національну кримінально-правову юрисдикцію): а) суспільно небезпечне діяння вчинене в ФРН; б) суспільно небезпечний наслідок відбувся в ФРН; в) співучасник кримінального правопорушення, виконаного за межами ФРН, вчинив у цій країні діяння в межах своєї ролі.  Зазначені ознаки можна позначити як альтернативні об’єктивні критерії визначення повноважень органів охорони правопорядку реалізувати національну кримінально-правову юрисдикцію. Як бачимо, в такому вигляді з цими положеннями німецького кримінального законодавства цілком адекватно співвідносяться правила ч. 2 та 3 ст. 6 КК України. Водночас, КК ФРН містить і суб’єктивні критерії, за наявності яких національна кримінально-правова юрисдикція ФРН поширюється на злочин. Вони полягають у такому: а) згідно з уявленням злочинця територія ФРН мала стати місцем настання результату (наслідку) його кримінального правопорушення; б) згідно з уявленням співучасника територія ФРН мала стати місцем вчинення кримінального правопорушення. На відміну від КК України, регулюючи межі національної кримінально-правової юрисдикції, КК ФРН не передбачає винятків з неї, подібних до передбаченого у ч. 4 ст. 6 КК України.

Висновки. Принципових відмінностей між регулюванням меж національної кримінально-правової юрисдикції за законодавством України  та ФРН не виявлено. В обох державах вона поширюється на всі кримінальні правопорушення, вчинені в межах державної території (без уточнення в КК об’єктів, які до неї належать). Об’єктивні критерії визнання правопорушення таким, на яке поширюється така юрисдикція, майже тотожні (хоч в українському кримінальному законі їх описано більш деталізовано). Водночас, в КК України не передбачено відповідного суб’єктивного критерію (суб’єктивних критеріїв). Зважаючи на те, що в кримінальному праві України (як і в кримінальному праві Німеччини) питанням суб’єктивної сторони кримінального правопорушення (як елементу його складу) приділяється максимальна увага, використання в майбутньому суб’єктивного критерію поряд із об’єктивним для визначення в КК України меж національної кримінально-правової юрисдикції видається цілком прийнятним. Його імплементація дозволить уточнити ці межі. Крім того, порівняльний аналіз свідчить, що перевагою використаного в КК України способу визначення територіальних меж кримінально-правової України є визначення в ньому винятків із неї (регулювання дипломатичного імунітету), що робить вирішення цього питання більш завершеним.