ІНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ МЕХАНІЗМ ЄС У СФЕРІ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ

Анотація

У статті досліджено особливості інституційно-правового механізму Союзу у сфері безпеки і оборони від його заснування за Маастрихтським договором 1992 р. до функціонування на сучасному етапі на основі Лісабонського договору 2007 р. Надано правову характеристику статусу установ ЄС, діяльність яких пов’язана із забезпеченням безпеки і оборони держав-членів. Зокрема, проаналізовано діяльність Європейської Ради, Ради ЄС, Європейського Парламенту, а також Верховного представника ЄС із закордонних справ і політики безпеки. Встановлено, що інституційна складова Спільної безпекової і оборонної політики ЄС характеризується збереженням суверенних повноважень держав-членів, оскільки розробка і прийняття рішень на найвищому рівні відбувається через міжурядові органи Союзу, що діють на основі спільної згоди усіх країн ЄС.

Досліджено повноваження допоміжних органів, заснованих рішеннями Ради ЄС. Проаналізовано діяльність Комітету із питань політики та безпеки, Військового комітету ЄС, Військового штабу ЄС, Європейської оборонної агенції, Комітету із цивільних аспектів кризового управління. Зокрема, Комітет із питань політики та безпеки є центральним виконавчим органом Союзу та своєрідним «двигуном» спільної закордонної та безпекової політики. Особливо важливою є його діяльність щодо керівництва кризовими ситуаціями та пошуку найбільш оптимальних рішень у цьому напрямку. Військовий комітет ЄС є вищим військовим органом Європейського Союзу, що здійснює керівництво усіма  військовими заходами в рамках ЄС. Військовий штаб ЄС - це головна військова експертна структура Союзу, завданням якої є здійснення раннього попередження, оцінки ситуації та стратегічного планування відповідно до Європейської безпекової стратегії. Європейська оборонна агенція виступає центром співробітництва в сфері оборонної політики між державами-членами, інститутами ЄС та третіми країнами. Звертається увага, що інституційний механізм ЄС у сфері безпеки і оборони представлений не лише суто військовими, але й цивільними структурами, серед яких ключовою є Комітет із цивільних аспектів кризового управління. З’ясовано, що вищезазначені установи мають виключно виконавчі повноваження та не уповноважені ухвалювати юридично зобов’язуючих рішень для держав-членів.

Встановлено, що однією із тенденцій розвитку інституційного механізму ЄС у ХХІ столітті є так звана військово-цивільна синергія, що відбувається шляхом кооперації військових та цивільних структур Союзу, діяльність яких спрямована на забезпечення системного досягнення цілей у сфері безпеки і оборони.