ПРАВОВІ ЗАБОРОНИ ЯК ЗАСІБ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ У СФЕРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ

Анотація

Статтю присвячено питанням використання правових заборон як засобу державного регулювання у сфері забезпечення інформаційної безпеки. Зазначається, що заборони у державному регулюванні завжди носять правовий характер і виражаються у вигляді або забороняючих правових норм, або у вигляді забороняючих індивідуальних правових приписів. Широке використання заборон у державному регулюванні обумовлено простотою механізму їх реалізації. Спираючись на положення Доктрини інформаційної безпеки України виділені напрямки, в яких вже запроваджені і функціонують правові заборони. Одним із таких напрямків є  пропаганда комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів та їхньої символіки, яка прямо заборонена відповідним законом. Розглянуті також заборони, які мають місце у діяльності інформаційних агенцій чи телерадіоорганізацій і є похідними від заборони згаданих тоталітарних режимів. Окремо розглянуті заборони на використання інтернет-ресурсів, власники яких розташовані чи зареєстровані у Російський Федерації. У процесі аналізу норм, якими встановлюються правові заборони, запропоновані відповідні класифікації правових заборон. За рівнем правового регулювання виділені законодавчі заборони та підзаконні заборони. За способом викладення правові заборони можуть бути прямими або опосередкованими. Прямі заборони передбачають безпосереднє нормативне вираження забороненої поведінки з використанням таких словесних конструкцій, як «заборонено», «не має права», «не допускається» тощо. Опосередковані заборони виражаються в інший спосіб, наприклад через встановлення юридичної відповідальності за вчинення певного правопорушення. Така конструкція використана у статті 173-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яка передбачає адміністративну відповідальність за публічне використання, демонстрація або носіння георгіївської (гвардійської) стрічки чи її зображення. За колом адресатів правові заборони, як засіб державного регулювання у сфері забезпечення інформаційної безпеки , запропоновано поділяти на нормативні та індивідуальні (персональні). Нормативні заборони реалізуються через нормативно-правові акти, однією з ключових ознак яких є їх спрямованість усім або невизначеному колу осіб. На відміну від нормативних заборон, індивідуальні (персональні) заборони адресовані конкретним суб’єктам. Прикладом індивідуальних (персональних) заборон є застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій). Такі заборони проілюстровані Указом Президента України, яким, поряд з іншим, застосовано санкції до індивідуально визначених російських інтернет-ресурсів, а провайдерам інтернет-послуг заборонено їх використання.