ОСОБЛИВОСТІ ЮРИСДИКЦІЇ ТА ПРОВАДЖЕННЯ В СПОРТИВНОМУ АРБІТРАЖНОМУ СУДІ В ЛОЗАННІ
DOI:
https://doi.org/10.26565/2075-1834-2020-29-09Ключові слова:
КЛЮЧОВІ СЛОВА: спортивний арбітраж, спортивне право, міжнародний комерційний арбітраж, арбітражне застереження.Анотація
АНОТАЦІЯ: стаття присвячена дослідженню функціонування та особливостей провадження в Спортивному арбітражному суді в Лозанні, як в основній інституції, що вирішує комерційні та інші спори в сфері спорту. Сьогодні спортивна спільнота намагається максимально відійти від державного та міжнародного регулювання та створити внутрішні корпоративні норми, суб’єктами яких будуть міжнародні спортивні федерації та спортсмени. Для ефективного функціонування цієї системи міжнародні спортивні федерації створюють юрисдикційні органи (основним з яких є Спортивний арбітражний суд в Лозанні), мета яких – розглядати спори, що виникають між спортсменами та спортивними організаціями, по корпоративних правилах, що встановлюються міжнародними спортивними організаціями та Міжнародним олімпійським комітетом. Очолює цю систему Спортивний арбітражний суд в Лозанні, правовий статус якого і буде розбиратися в даній роботі. Окрему увагу в роботі присвячено неконсенсуальному, по суті примусовому розповсюдженню юрисдикції спортивного арбітражу на спортсменів. Таким чином, спортивні структури, що керують професійним та олімпійським спортом фактично примушують спортсменів відмовитися від конституційного права на доступ до правосуддя. Таким чином виникає питання, чи може вважатися дійсним арбітражне застереження якщо спортсмен не давав дозволу на розгляд спору в третейському суді (арбітражі) і до вибору саме третейської юрисдикції він по суті примушувався. Також в статті підіймаються питання взаємодії Спортивного арбітражного суду в Лозанні з урядом Швейцарії та міжнародними спортивними федераціями. Проте, не дивлячись на більш ніж 20-річну успішну історію функціонування Спортивного арбітражного суду в Лозанні, його незалежність, як і неупередженість арбітрів, останнім часом знову стали піддаватися сумнівам, в тому числі за допомогою оскарження винесених ним рішень в суди загальної юрисдикції. Існуючі міжнародні суди, створені державами, такі як Міжнародний суд ООН або Європейський суд з прав людини, - це по суті багатофункціональні органи. Крім здійснення правосуддя, вони багато в чому діють як міжнародні міждержавні структури, а їх пряма діяльність з розгляду тих чи інших питань заснована на нормах міжнародного публічного права, застосуванні конвенцій (міжнародних міждержавних договорів).
