Полотно як атрибут спорядження домовини в поховальній обрядовости Українського Полісся

Анотація

Мета публікації – дослідження домашнього полотна – одного з ключових атрибутів поховальної обрядовості, зокрема його використання при спорядженні домовини, підкладання його під тіло (спину) небіжчика, регламентації та мотивації виконання цієї дії.       

Методологія дослідження В основу аналітики покладено методи наративного аналізу вербального тексту. Допоміжними є методи включеного спостереження, семантико-структурного та концептуального аналізу.

Наукова новизна запропонованої розвідки полягає у висвітлені маловідомого фрагменту етнокультурного «поля»  саморобного полотна – базової речі повсякденного життя й, водночас, елемента нематеріальної культурної спадщини. Подібно до хліба (а він визнаний елементом, що впливає на формування української ідентичности), домашнє полотно містить в собі відповідні функціональні, семантичні та етично-естетичні ціннісні маркери. Тож його необхідно розглядати як елемент духовної спадщини українців, що утверджує нашу ідентичність.

Висновки Домоткане полотно, розглянуте як елемент нематеріальної культурної спадщини Українського Полісся (насамперед з теренів, що зазнали втрат внаслідок Чорнобильської катастрофи), виявило свою значущість при конструюванні регіональної етнічної ідентичности. Полотно «своєї роботи» виступає знаковою обрядовою реалією. Покладене при спорядженні домовини під спину новоспочилому, воно демонструє надзвичайну різноманітність значень. Ідеться про забезпечення  гарантованого переходу мерця до «іншого» світу, легке подолання цього шляху, підтримку/опертя/перенесення померлого у потойбіччя, забезпечення захисту/оберегу (і живих, і небіжчика). Вивчення використання домашньої тканини в обрядовій, зокрема поховальній сфері, відкриває можливости для реконструкції міфологічної картини світу давніх слов'ян. Так само як розуміння усталених світоглядних концепцій – життєдіяльності,  благополуччя та безпечного існування.