Євдоким Гранобарський – меценат і просвітник Південної України кінця XVIII – початку XIX ст.

Анотація

Мета дослідження. Узагальнити відомості про Є. Гранобарського – знакового, проте маловідомого діяча соціокультурної історії Південної України кінця XVIII – початку XIX ст. і показати його постать на тлі епохи в аспекті просвітництва і меценатства.

Методологія дослідження. Її склали принципи історизму, системності, об’єктивності при використанні методів аналізу, синтезу та архівної евристики.

Наукова новизна. Встановлено ідейні джерела, зміст і значення меценатських ініціатив помісного дворянина, який здійснював тривалий вплив на розвиток освітньої інфраструктури в Оріхівському, Мелітопольському повітах Таврійської губернії та Олександрівському повіті Катеринославської губернії. Реконструйовано віхи його біографії на тлі соціально-політичних процесів Південної України. Введено до наукового обігу невідомі раніше архівні джерела.

Висновки. Постать Є. Гранобарського можна вважати прикладом перетину імперської адміністративної політики та локальної ініціативи. Соціальна мотивація діяльності Є. Гранобарського поєднувала його особисте прагнення сприяти тим, хто тягнувся до знань, з просвітницькими ідеалами, властивими державному патерналізму Російської імперії. Нагородження Є. Гранобарського діамантовим перстнем від імператора у 1812 році мало символічне значення і стало проявом легітимації локального меценатства на державному рівні. Діяльність таких особистостей, як Є. Гранобарський, сприяла практичній розбудові освітніх інституцій і поступовому формуванню соціального прошарку, спроможного до модернізації периферійної імперської території. Це приклад освіченого місцевого патріотизму, який веде до нових інтерпретацій процесів колонізації, культурної інтеграції та просвітництва в їх імперських контекстах, а також дозволяє глибше проаналізувати ранні етапи формування модерної української нації в Південній Україні початку XIX століття.