Традиції поховання та поминання неохрещених дітей на теренах історіко-етнографічної Волині

Анотація

Мета дослідження. На основі польових записів та опублікованих джерельних матеріалів проаналізувати традиційні звичаї, обряди та повір’я волинян, пов’язані з похованням і поминанням нехрещених дітей; порівняти зафіксовані на Волині явища з традиціями українців інших етнографічних районів; з’ясувати стан збереження традиції, процес її зміни упродовж кінця ХІХ – ХХ ст.

Методологія дослідження. Методологічну основу роботи становлять методи польового етнографічного дослідження (інтерв’ювання за спеціально розробленим квестіонаром, спостереження), а також спеціальнонаукові (ретроспективний і порівняльно‑історичний) та загальнонаукові (аналіз і синтез, індукція і дедукція) методи.

Наукова новизна. Вперше здійснено дослідження обрядів поховання та поминання неохрещених дітей на теренах Волині. В наукових обіг введено нові (досі не опубліковані) польові етнографічні матеріали, зокрема зібрані автором на малодосліджених територіях.

Висновки. Поховальний обряд «безпірних» дітей за місцем та способом погребіння значно відрізнявся від звичайного. Нехрещених, мертвонароджених немовлят волиняни ховали на гробах родичів (діда, баби), під огорожею кладовища, в куті кладовища, до початку ХХ ст. – під деревом (біля хати в садку чи в лісі), на роздоріжжі, межі. Похорон зводився до імітації головних хрестильних обрядів: окроплення тіла свяченою водою (т. зв. «хрещення з води») та надання імені. Побутували повір’я, що діти, які не отримають символічного ритуалу, можуть стати небезпечними демонами. Аби унеможливити посмертні поневіряння та шкідливі «дії» померлих, їм уділяли «хреста» навіть після поховання: на місце, де з’являлися їхні душі, кидали полотно («за крижмо») чи натільний, нашвидку зладнаний хрестик. Табуюючи поминати неохрещених немовлят в пору більшості загальних поминальниць, їх дозволяли згадувати лише раз на рік: в суботу перед Трійцею чи в понеділок першого тижня після Зелених свят (на т. зв. «Розири» («Брикулі»)).