Відображення колективної пам’яті в музеї

Анотація

Музеї є одним із засобів, у яких спільноти відображають свою колективну пам’ять. Експозиції музеїв встановлюють певні рамки, які наповнюються різним контентом і дають можливість створити різні наративи. Музеї відіграють активну і майже непомітну роль в створенні пам’яті. Але музеї не тільки конструюють пам’ять, ця пам’ять має бути сприйнята і присвоєна відвідувачами. Першим кроком у цьому процесі є безпосередня реакція на експозицію музею, яка відображається в записах відвідувачів в книжках коментарів, які вони роблять за власним бажанням. Ми припустили, що емоційні реакції відвідувачів, інформація, одержана в музеї, буде впливати на розвиток або зміну пам’яті відвідувачів. Матеріалом для аналізу були коментарі відвідувачів, зібрані в різні роки в Меморіальному музею Голокосту Сполучених Штатів Америки. Переважна більшість коментарів була залишена американцями, були також коментарі від громадян інших країн. Методом аналізу коментарів був обраний аналіз дискурсу, в якому були використані підходи Дж. Джи, а також критичний дискурс аналіз ван Дийка і Р. Водак. На підставі проведеного аналізу були одержано наступне. Було виділено декілька дискурсів, найбільш часто вживаних були емоційний, спрямований на майбутнє і дію, песимістичний і космополітичний. Була виявлена різниця між коментарями відвідувачів, залишених ними в різні роки: підвищилась кількість коментарів у критичному, космополітичному і життєстверджуючому дискурсах, що може бути пов’язано зі впливом терористичного акту 11 вересня 2001 року. Відрізнялись також коментарі відвідувачів різних вікових груп. Підлітки і діти більш безпосередньо висловлювали свої емоції у порівнянні з дорослими, які показали глибше розуміння подій і їх наслідків. Було виокремлено декілька різних груп відвідувачів. Ті, хто вижили, і члени їх родин виявили
травматичні почуття, афро-американці проводили паралель і ідентифікували себе з євреями, німці відчували сором і жаль і т. ін. Так, музей стимулює рефлексії про Голокост, власну ідентичність і слугує основою для подальшого розвитку колективної пам’яті про Голокост.