ВІДМОВА ВІД ЛІКУВАННЯ І ВБИВСТВО: ШЛЯХИ РОЗРІЗНЕННЯ

Анотація

Одна з ключових проблем, які постають перед біоетикою, стосується тих випадків, коли через обмеженість людських і технічних ресурсів медицини пацієнти, по суті, прирікаються на смерть. Приводом для відмови від лікування може бути марність застосування доступних засобів, а також психологічна, фізична, фінансова обтяжливість певних процедур. У сучасному світі як альтернативу відмові від лікування пропонують евтаназію, тобто пряме спричинення смерті пацієнта, яке можна охарактеризувати як убивство. Ці два види практики розрізнюють, аналізуючи обов’язки лікаря, наміри усіх суб’єктів, відмінності між дією і бездіяльністю. Обов’язок рятувати пацієнта за всяку ціну слід відкинути через негуманність такого принципу. Саме тому, однак, перед лікарем постає дилема: полишити пацієнта природним процесам, що може призвести до його додаткових страждань, чи вдатися до прямого вбивства. Наміром в обох випадках є вирішення проблеми, в якій опиняється пацієнт, лікування якого виявляється марним, а його припинення раніше чи пізніше призводить до смерті. Евтаназія в пасивній формі процедурно може збігатися з відмовою від лікування. Відмова від лікування є рішенням, а тому радше дією, ніж бездіяльністю. Виникає враження, що вибір між евтаназією і припиненням лікування є суто технічним. Авторка статті пропонує порівняти механізми прийняття рішень при застосуванні евтаназії і відмови від лікування, поглянути на мету цих рішень і засоби її досягнення. У разі евтаназії метою дії чи бездіяльності є позбавлення страждань (певне благо), а засобом – спричинення смерті, натомість у разі відмови від лікування метою також є благо пацієнта, але смерть є не засобом, а побічним ефектом. Тому варто визнати, що відмова від лікування є більш гуманною практикою, ніж евтаназія, яка є прямим убивством і обґрунтовується низькою цінністю життя особи.