Політика декомунізації в Харкові: битва за ідентичності

Анотація

Харківщина – це сьогодні регіон покордоння з Росією та прифронтова область, в якій один із найвищих показників чисельності внутрішньо переміщених осіб внаслідок гібридної війни на Донбасі. Домінантою сучасних гібридних воєн є інформаційні війни, які ведуться не за території, а за перекодування та руйнування ідентичності. Процес декомунізації, який активно стартував в Україні після прийняття у 2015 р. пакету декомунізаційних законів, став у Харкові ареною битви за ідентичності.

Ключовою рисою декомунізаційної політики у Харкові стала контроверсійність, яка відстежувалася чи не на кожному етапі процесу декомунізації. Контроверсійність проявлялася у протидії процесу декомунізації, його саботуванні, затягуванні, імітації, демонстрації сили та зневаги до думки різних спільнот харків'ян стосовно топонімічної політики тощо. У цілому, ефективності декомунізації в Харкові сприяла насамперед активна позиція громадськості – носіїв української ідентичності.

Виокремлено три етапи у здійсненні політики декомунізації в Харкові та продемонстровано ознаки контроверсійності декомунізаційної політики на кожному з них: декомунізаційний період, постдекомунізаційний період, рекомунізаційний період. Декомунізація витіснила з мапи Харкова більшість топонімів, які були маркерами радянської ідентичності. Аргументовано, що саме у постдекомунізаційний період у Харкові активізувалися процеси переформатування колишнього типу зникаючої радянської ідентичності у неорадянський тип колективної ідентичності. З-поміж базових маркерів неорадянського типу колективної ідентичності виділено три групи стереотипів, які активно втілюються у масову свідомість у постдекомунізаційному Харкові: радянські; проросійські; православно-московські.

Агресивні методи стереотипізації призвели до перекодування та оновлення стереотипів, пов’язаних з радянським минулим. Ключовим маркером контроверсійності декомунізаційної політики в Харкові стала ідеологема Жукова. Жуков – радянський маршал сталінської епохи, який для носіїв неорадянського типу колективної ідентичності відіграє наразі стержневу роль у позиціонуванні власної ідентичності.