Перетин меж текстового фрейму і трансмедіальні ефекти

Анотація

У 2022 році виповнюється 100 років від дня народження Юрія Лотмана. З цієї нагоди я пропоную повернутися до однієї з концептцій Лотмана, а саме до фрейму. Термін був запропонований у “Структурі художнього тексту” (1970/1977) у традиційному розумінні межі, яка відокремлює текст, створений будь-яким носієм, від позатекстових структур (інших текстів) або нетексту (реальних життєвих контекстів). Це поняття фрейму наближається до його розуміння в літературознавстві, а також у теорії та філософії мистецтва, і його не слід плутати з добре відомою концепцією фрейму, поширеною в дослідженнях (Minsky 1975, Petöfi 1976), яка посилається на глобальний когнітивний патерн збереження здорового глузду в пам’яті про певні поняття та ситуації. Лотман повернувся до обговорення текстового фрейму у “Всесвіті розуму” (1990), головним чином відносно до образотворчого мистецтва. Там він також розробив більш інклюзивну концепцію межі (запропоновану в Lotman 1984/2005) як демаркацію семіосфери та її внутрішніх підсистем, що вимагає постійних перекладів між окремими кодами та мовами. Лотман назвав трансгресію текстових кордонів транскодуванням, що в сучасному розумінні є яскравим проявом трансмедіальності. Тому я пропоную проаналізувати концепцію фрейму у зв’язку з інтермедіальними дослідженнями (пор. Elleström, 2014). Такі перетини меж між різними медіа/модами/модальностями є водночас творчими та потенційно заплутаними, оскільки вони демонструють семіотичне зіткнення художніх кодів і вимагають посилених зусиль обробки з боку адресата.

Моя точка зору в основному семіотична, з центром інтересу, що зосереджується не на вербальних текстах, а більше на питаннях кадру у візуальному мистецтві. Семіотичні міркування щодо проблеми меж доповнюються короткими феноменологічно орієнтованими міркуваннями про естетичний і когнітивний імпорт засобів фреймуванння (Crowther, 2009), які підкреслюють їхню антитетичну функцію як: а) засоби із власною художньою цінністю, які навіть доповнюють текст vs б) «засоби захисту від зовнішнього» та перешкоди творчій свободі.

По-перше, я звернуся до двох сфер інтересів самого Лотмана: 1) розширення художніх засобів у мистецтві бароко та 2) колажі, які я розглядаю як трансмедіальність через поверхню. Лотман сприймав колажі як зіткнення фіктивного з реальним, маючи на увазі їхню подвійну образність (метонімічну й метафоричну). Далі я доповню це обговорення прикладами, взятими з живопису та скульптури 20-го століття, напр., спаціалізм, мінімалізм і гіперреалізм. Особливий інтерес викликає ситуація, коли фрейм стає текстом, що коментує його зміст, або виконує метатекстову функцію. Ще одна гра, яка заслуговує на увагу, це вбудовування фреймів.

Дискусію завершує випадок трансмедійних ефектів між живописом і театром, проілюстрований театральними експериментами польського художника та режисера Тадеуша Кантора в краківському театрі Кріко 2: а) Інфанта Маргарита Веласкеса входить до автопортретів Кантора та рамки фотопортрету у виставі “Сьогодні мій день народження” (1990); б) Кантор виходить із рамки власного автопортрета на ілюзорну межу між реальним життям, живописом і театром.

Стаття розглядає фрейм і численні способи його трансгресії як інтеграційний феномен, який відкриває шлях для подальших міждисциплінарних досліджень через кордони мистецької семіотики, інтермедіальних студій, літературного теоретизування та теорії та філософії мистецтва.