Тема божевілля в оповіданні Едгара По “Система доктора Смоля та професора Перро” та в його однойменній екранізації Клода Шаброля

Анотація

У статті досліджується тема божевілля як культурного феномену у його романтичній (Едгар По) та постмодерністській (Клод Шаброль) кіноінтерпретації. В основу дослідження покладено культурфілософську концепцію божевілля, що обґрунтована М. Фуко. В історичному бутті феномену божевілля філософ виокремлює два види його сприйняття – ‘космічного’, що являє трагічне божевілля світу, та ‘критичного’, що властиве людській свідомості й поведінці та породжує іронічне осмислення. Згідно з думкою філософа, космічний та критичний досвід божевілля втілюються відповідно у візуально-пластичній (живописній) та словесній (літературній) формах. Словесно-літературна специфіка створення естетичного образу божевілля у межах романтичного канону в оповідання Едгара По зіставляється з особливостями візуально-звукової пластичної форми образів у кінострічці Клода Шаброля, створених у стилі сюрреалізму. В оповіданні Е. По божевілля представлене як локальний феномен – стан людської свідомості, що визначає образ мислення та специфіку поведінки. Основним засобом створення образів персонажів у письменника стає їх поведінкова характеристика та мовлення. У кіноінтерпретації К. Шаброля тема божевілля розвивається із зростанням, втілюючись у візуальних образах, темпі кінокартини, що задається змінами у внутрішньокадровій композиції, специфіці руху в кадрі, скорості та ритму чергування монтажних кадрів, кольорової та звукової партитур фільму. У межах естетики постмодернізму, вбудовуючи сюрреалістичний бунюелівський інтертекст, використовуючи прийоми гри із глядачем та варіативності трактування фіналу, режисер акцентує увагу на космічному досвіді божевілля, трансформуючи романтично-іронічне трактування Е. По в осмислення “трагічного божевілля світу”.