Мізансцена в оригіналі й адаптації: наративна організація події в її внутрішньому символізмі

Анотація

Статтю присвячено вивченню мізансцени як способу наративної організації події в оповіданні Т. Лі Nunc dimittis та його однойменній екранізації. Подія у сукупності конкретних інцидентів тлумачиться як зміна станів, що пронизує весь наратив у втіленні конфронтації реального з незвіданим. Представник з боку реального в аналізованому наративі – молодий злочинець, незвідане репрезентоване жінкою-вампіром та її слугою. Літературне першоджерело співставлене з екранізацією з позиції автентичної ретрансляції, що передбачає відтворення оригінальної події в деталях, але з деякими незначними відступами у кожному інциденті. У статті продемонстровано ретрансляцію за патерном оригінал – транспонент, де оригінал – це літературне першоджерело, підґрунтя для створення транспонентів шляхом утілення екстракомпозиційної реінтерпретації. Аналіз здійснено на підставі співставлення оригіналу з єдиним на сьогодні транспонентом. Усі адаптації, незалежно від кількості, складають разом з оригіналом єдину матрицю. І літературні, і кіно-інциденти, що складають подію наративу Nunc dimittis, організовані через три мізансцени. Мізансцена при цьому тлумачиться як усі елементи, необхідні для втілення події. Запропоновані типи мізансцен налічують закритий, наскрізний та відкритий. Персонажі не покидають закритої мізансцени протягом її тривання, у наскрізній мізансцені дія розгортається навколо одного з персонажів, який з’являється на початку й зникає в кінці, відкрита мізансцена, відповідно, відкрита як ззовні (він може прийти), так і зсередини (може піти) для будь-якого залученого персонажа. Незначні відмінності між оригіналом і транспонентом стосуються символічного наповнення їхніх імен та дій, котрі не змінюють, проте розвивають ідею наративу.