Архієпископ Харківський і Охтирський Антоній (Храповицький): до питання про діяльність на чолі єпархії (друга половина 1914 – перша половина 1915 р.).

Анотація

Мета.  У статті досліджується мотивація, методи та прийоми дій архієпископа, особливості реалізації політики русифікації, завоювання прихильності місцевої громадськості, пропагандистська майстерність, можливість трактування його діяльності в Україні  крізь призму подвійної лояльності.

Методологія дослідження. В основі методології роботи – підходи історичної біографістики, зокрема історико-критичний, генеологічний, типологізації, реконструкція фактів і подій з життя діяча, відтворення соціального та інтелектуального портрету історичної особистості, а саме ментальних кордонів, цінностей, мотивів вчинків.

Наукова новизна. Архієпископ Антоній спромігся переконати місцеве суспільство, що буде максимально зосереджений винятково на справах єпархії. Користувався будь-якою нагодою бути присутнім у публічному просторі, водночас уміло приховуючи свої справжні наміри. Вдаючись до маніпуляцій: прохаючи не залучати його до справ у Санкт-Петербурзі, він тим не менше за першої нагоди виїхав до столиці брати участь у засіданнях Святішого Синоду; заперечуючи поточні контакти із митрополитом Андреєм Шептицьким, уважно відстежував стан українського суспільства в окупованих українських землях Австро-Угорщини; працював для реалізації експансіоністських цілей російського уряду в царині забезпечення кадрами священників, які володіють українською мовою, для Східної Галичини, русифікації українських дітей-сиріт.

Висновки. Аналіз діяльності архієпископа Антонія в Харківській губернії дозволяє говорити про майстерне використання ним прийомів з арсеналу політичної технології, маніпулятивних практик, уміло поданих в обгортці захисту інтересів православної церкви та місцевого населення. Водночас він наполегливо і вправно реалізовував ухвалені Святішим Синодом заходи щодо підвищення статусу священників, монахів, емоційного впливу на віруючих. Протягом всього життя він був і залишався людиною правоконсервативних поглядів, прихильником «русского миру». Немає жодних підстав характеризувати погляди та діяльність Антонія як прояв подвійної лояльності або явища своєрідного «роздвоєння особистості».