Мікроісторичний вимір сучасної російсько-української війни: індивідуальний досвід представників діаспор Харкова.

Анотація

Мета статті полягає в аналізі індивідуального досвіду представників діаспор, що знаходяться у Харкові, в умовах повномасштабної російсько-української війни через застосування мікроісторичного підходу, зокрема у виявленні трансформацій ідентичності, практик солідарності та стратегій виживання в ситуації екзистенційної загрози.

Методологія дослідження ґрунтується на засадах усної історії, мікроісторичного підходу та міждисциплінарності. Джерельну основу становлять інтерв’ю, записані у 2025 р. в межах проєкту «Ті, що лишилися: історії жителів Харківської області», реалізованого Центром міської історії Центрально-Східної Європи. Застосовано методи наративного аналізу, порівняння та контекстуалізації особистих свідчень із ширшим соціокультурним тлом. Особлива увага приділена етичним аспектам фіксації та використання усноісторичних матеріалів в умовах триваючої війни.

Наукова новизна полягає у введенні до наукового обігу нових усноісторичних джерел та в інтерпретації досвіду представників іранської, вірменської, азербайджанської й болгарської національних меншин Харкова крізь призму свідомого вибору.

Висновки засвідчують, що війна актуалізувала моральний вимір належності: залишитися означало зберегти гідність, відповідальність і солідарність з Україною, українським народом та мешканцями свого міста зокрема. Волонтерство, професійна діяльність і творчість стали водночас формами психологічної адаптації та громадянської участі. У проаналізованих інтерв’ю Харків відображений як простір багатонаціональної стійкості, у якому спільний досвід небезпеки консолідує різні етнічні групи навколо ідеї відповідальності за майбутнє України. Дослідження демонструє, що збереження етнокультурної ідентичності поєднується з глибокою інтегрованістю в український соціум, що спростовує російські пропагандистські наративи про нібито дискримінацію меншин.