Євангельські християни-баптисти Харківської губернії у пізньоімперський період (1909 – 1917 рр.)

Анотація

Мета. Стаття має за мету розглянути особливості діяльності протестантських сект (в першу чергу баптистів і євангельских християн) на території Харківської губернії на прикінці ХХ ст. Хронологічні межі даного дослідження охоплюють проміжок часу від 1909 до 1917 років. Це час поновлення репресивної політики з боку світської та клерикальної влади проти неформальних релігійних груп. Окрема увага приділяється особливостям протидії, до якої прибігали дисидентські організації в складних для себе умовах, аналізу засобів їхньої агітації, персональній характеристиці найбільш відомих діячів протестантського руху Слобідської України.

Методологія дослідження. Методологічну основу статті складають принципи історизму та об’єктивності, реалізовані із застосуванням низки методів: загальнологічних (аналізу та синтезу), а також класифікаційного, компаративного та метода періодизації.

Наукова новизна. Предметом спеціального наукового дослідження стала організаційна та пропагандистська робота релігійних дисидентів в умовах постреволюційного та військового часу відносин на селі й жорсткого тиску з боку держави та офіційної церкви.

Висновки. Поновлення переслідувань євангельських християн-баптистів у період 1909-1917 рр. ми пов’язуємо з подоланням революційної кризи в країні та відсутністю законодавчого оформлення маніфестів 1905-1906 рр., а після 1914 р. – у зв’язку із Першою світовою війною. Реакцією релігійних меншин на погіршення свого становища стали пошуки нових засобів агітації, внутрішня організаційна робота та пацифістські ініціативи під час війни. Незважаючи на тиск з боку чиновників та духовенства, у період 1909-1917 рр. сектантство Харківщини розвивалося так само дінамічно, як і у часи повної лібералізації 1905-1908 рр. Релігійним дисидентством за ці роки було накопичено величезний організаційний, матеріальний та ідеологічний потенціал, якому не можливо було завадити частковими репресивними заходами. Протестантські групи проводили досить гнучку політику, орієнтуючись на максимальне збільшення аудиторії. Населенню пропонувалися різні шляхи задовільнення його духовних потреб, що поєднували у собі як західну, так і східну релігійну традицію. Власне, значний стратегічний успіх сектантства, що спостерігався у Харківській губернії на початку ХХ ст., певною мірою визначив майбутню картину міжконфесійного різноманіття даного українського регіону.