Усна історія як інструмент дослідження ментальних структур миру та міграції в умовах новітньої російсько-української війни.

Анотація

Мета дослідження: дослідити як усноісторичні інтерв’ю відображають трансформації ментальних структур українського суспільства в умовах новітньої російсько-української війни, зокрема через аналіз категорій «безпека/небезпека», «біженці/переселенці», мовного вибору та адаптації респондентів у процесі міграції.

Методологія дослідження ґрунтується на аналізі матеріалів усної історії (інтерв’ю з вимушеними мігрантами 2022–2024 рр.), із застосуванням якісних методів (порівняльний аналіз наративів, виявлення ментальних патернів), а також міждисциплінарного підходу, що поєднує інструменти історії, соціології, психології та культурної антропології.

Наукова новизна дослідження полягає у виявленні ментальних патернів вимушених мігрантів у період російсько-української війни 2022–2024 рр. на основі матеріалів усної історії, а також у доведенні залежності готовності до наративного висловлювання від досягнення респондентами «модусу безпеки». Запропоновано розглядати усну історію не лише як метод збору джерел, а й як інструмент соціальної політики та засіб фіксації трансформацій суспільної ідентичності в умовах війни.

Висновки. На підставі аналізу усноісторичних інтерв’ю обґрунтовано ефективність усної історії як інструмента дослідження міграційних процесів, спричинених повномасштабним вторгненням, оскільки вона дозволяє зафіксувати не лише факти переміщення, а й ментальні патерни, емоційні реакції та трансформації ідентичності. Підтверджено, що вагомим чинником для готовності респондентів ділитися власним досвідом є досягнення ними «модусу безпеки» – стану, коли людина відчуває себе захищеною та здатною до рефлексії. Виявлено потенціал усної історії як інструмента соціальної політики, зокрема через надання респондентам відчуття значущості та включеності в історичний процес під час інтерв’ю. Окреслено перспективи подальших усноісторичних досліджень, у яких ключову роль можуть відіграти повторні інтерв’ю, міждисциплінарні підходи до аналізу усних свідчень, а також поєднання наративів із візуальними та особистими джерелами (щоденниками, фотографіями, малюнками, цифровими мемами).